Режим- санації в Польщі витоки і наслідки

30% Сілезії. Але Східні кордони не було визначено чітко і тому з 1919 року починаються збройні конфлікти між більшовиками і поляками на сході. Пілсудський активно виступав за війну проти більшовиків.

Ленін у лютому 1922 року запропонував Пілсудському підписати мирний договір на основі визнання кордоном лінії, на якій стоять польські війська, а «вони стоять значно далі, ніж мешкає польське населення»/5, 37/

Пілсудському ця ідея не сподобалася і вже на березень 1920 року польські війська змогли значного просунутись вперед на схід і зайняли Бобруйськ, Мінськ, Борисів, українські міста Олеськ, Шепетівку.

Пілсудський мріяв про утворення під егідою Польщі створити федерацію східноєвропейських народів. Але спроба об'єднатися з Фінляндією, Прибалтикою в січні 1920 року успіху не мала. Тоді Пілсудський підписав 21 квітня угоду з Директорією на чолі з С.  Петлюрою. Польща визнавала кордони України до 1772 року, а уряд Директорії погодився на приєднання до Польщі Східної Галичини, західної Волині та частини Полісся. А 18 квітня польські і українські війська (18 тисяч) почали війну проти Радянської Росії. Внаслідок цієї війни Ю. Пілсудський за Ризьким мирним договором отримав Західну Україну і Західну Білорусію. Це сталося 18 березня 1921 року.

Таким чином, Ю. Пілсудський зробив великий внесок у зовнішній політиці для Польщі.

Після загострення політичної кризи 12 грудня 1922 року Ю.  Пілсудський передав владу, обраному сеймом, президенту І. Нарутовичу.

3 грудня 1922 року до 1925 року Пілсудський відходить від політичної діяльності для того, щоб знову стати на чолі держави в 1926 році.

Отже, ми бачимо, яку велику роль мав Ю. Пілсудський в створенні Польської держави. Він показав себе як справжній діяч: політик і дипломат. І тому не дивно, що саме йому доведеться стати ініціатором введення режиму санації

 

2. Перший етап «санації», як наслідок кризи парламентаризму

 

Політичному ладу Польщі, особливо після виборів 1922 року, була притаманна надзвичайна політична роздробленість. Це явище природно негативно впливало на функціонування всього державного апарату. Відсутність у сеймі постійної більшості ускладнювала розробку єдиних принципів державної політики. Законодавча політика Польщі базувалась на прийнятті компромісних рішень, які являли собою результат взаємних поступок.

Політична роздробленість сейму перешкоджала формуванню урядів. Створити ж сталу коаліцію партій не вдавалось. Вісім урядів були позапарламентськими кабінетами, що складалися з фахівців, які не належали до жодного з угрупувань сейму. Формування урядів та їхня діяльність зазнавали впливу різних лобістських угрупувань, як от союзу «Левіафан», клерикалів, позитивістів тощо.

Надані громадянам конституцією політичні права і свободи не реалізовувалися. Законодавчі обмеження, а також державна політика спрямувалися проти певних політичних сил і національних меншин. Створювалися перепони для розвитку освіти, друку, культури білоруського і українського населення. Функціональні недоліки парламентського ладу в Польщі значною мірою зумовлювалися її досить відсталою економічною структурою і низьким рівнем політичної культури суспільства, яке здобуло незалежність після довгої тиранії інших імперій.

Політична криза супроводжувалася кризою в армії, пішла у відставку значна група провідних компетентних генералів, у тому числі Ю.  Галлер, Т.  Развадовський та інші військові чини. В лютому 1926 року уряд залишив один із лідерів ППС Є. Морачевський, а у квітні інші соціалісти. 5 травня уряд Скшинського у повному складі подав у відставку. Фракція соціалістів у сеймі офіційно запросила Ю. Пілсудського очолити уряд. Спочатку він відмовився, але згодом, як він згодом зізнається, зрозумів, що потрібний державі, як тоді, в листопаді 1918 року. /8,161/

Але очолити уряд Пілсудському відразу

1 2 3 4 5 6