Режим- санації в Польщі витоки і наслідки

підкорявся ні урядові, ні сенатові.

27 серпня 1926 року Ю. Пілсудський посів і довічно обіймав цю, фактично диктаторську посаду, як і посаду військового міністра. 2 жовтня цього ж року він став очолювати новий уряд, до складу якого залучив деяких близьких йому діячів різних політичних партій та ряд вищих офіцерів генерального штабу. Військові з близького оточення Ю. Пілсудського («група полковників») призначалися на найважливіші державні посади.

На урочистих зборах в Несвіжі 25 жовтня 1926 року в присутності 400 польських аристократів і членів свого уряду, Ю. Пілсудський зачитав основні свої принципи у зовнішній і внутрішній політиці. Основною метою його зовнішньої політики було створення Великої Польщі – «від Балтійського до Чорного морів» Зміцненню його політики сприяло пожвавлення економіки. Протягом 1926–1929 років майже втричі збільшився експорт вугілля, різко зросли транспортні перевезення, нові замовлення отримали машинобудівні та інші галузі промисловості, в 1,5 рази зменшилося безробіття, зміцнився курс злотого, в 1926 році було зібрано прекрасний врожай зерна. Пожвавленню економіки сприяли інвестиції в польську промисловість англійських, американських та німецьких капіталів і надання стабілізаційних позик в 1927 році.

Саме ці зміни в економіці на певний період стабілізували внутрішньополітичне становище в країні. Вони давали народу підстави для надій на поліпшення життя. Ці сподівання в цілому поділяли і члени соціалістичної, селянських та буржуазних партій. Послідовним супротивником режиму виступала компартія Польщі. Гострі соціальні та національні суперечності, неможливість опертись на якусь сильну політичну партію зумовили прагнення «санаційного» керівництва до збереження інституту представницьких органів, який відкривав певний простір для різноманітних політичних маневрів фактично авторитарного режиму.

Хоча «санаційна» влада завжди виявляла підкреслену зневагу до сейму та сенату, існування цих державних структур живило певні ілюзії, буцімто саме вони обмежують свавілля «санації». Порівняно сприятлива економічна кон'юнктура, яку лідери «санації» видавали за результат своїх земель, збігалася з черговими парламентськими виборами, призначеними не березень 1928 року. Після державного перевороту християнські демократи і ендеми, а також стали в опозицію до режиму «санації». У листопаді 1926 року ППС також переходить в опозицію, але до більш конструктивної.

Перед виборами 1928 року «пілсудчики» об’єдналися в Безпартійний блок (ББ), який очолив полковник В.  Славен. У питаннях державного устрою ББ виступав за обмеження прав парламенту й посилення позицій уряду. Але на практиці ББ були залежним від «групи полковників».

Підсумки виборів принесли прихильникам Ю. Пілсудського 125 місць із 444, і ББ став найчисельнішою групою в сеймі, але не мав більшості.

Для Ю. Пілсудського вибори стали власною поразкою, посилаючись на погіршення здоров'я склав з себе повноваження – 27 червня 1928 року, голови уряду й передав їх К.  Бартелю

Отже, перший етап «санації» був відносно стабільним для Польщі, особливо у економічній сфері. З уходом Ю. Пілсудського закінчилася ціла епоха для Польщі.

 

 


Список літератури

 

  1. Чорновіл В. Комунізм потрібно судити // Прапор.  – 1996. – №7. -С
     26–27.
  2. Яровий В. Історія західних і південних словян у ХХ столітті. -К. , 1996.
  3. Штарський Ю. , Ю. Пілсудський. Факти і міфи // Український історичний журнал.  – 1992. – №4–5.
  4. Кисельов А. , Щагин Е. Новейшая история Отечества. - В 2 т. -М. , 1998.
  5. Манусевич А. Трудный путь к Рижскому договору 1921 г.  // Новая и новейшая история.  – 1990. – №1.
  6. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття. - К. , 2000
  7. Всемирная история. - В 12 т. - Т. 9. - М. , 1969.
  8. История южных и западных славян. - М. , 1979.
  9. Радянська енциклопедія історії України. -В 4-х т. -
1 2 3 4 5 6