Релігія

План

1. Космогонія в релігії

2. Циклічність світотворення в міфології слов’янських народів

3. Феномен органічних культів в язичницьких релігіях

 

1. Космогонія в релігії

Космогонія (грец. κοσμογον?α, від грец. κ?σμος — світ, Всесвіт і грец. γον? — народження), — область науки, в якій вивчається походження і розвиток космічних тіл і їх систем: зірок і зоряних скупчень, галактик, туманностей, Сонячної системи і всіх вхідних в неї тіл — Сонця, планет (включаючи Землю), їх супутників, астероїдів (або малих планет), комет, метеоритів. Вивчення процесів космогонії є одним з головних завдань астрофізики. Оскільки всі небесні тіла виникають і розвиваються, ідеї про їх еволюцію тісно пов'язані з уявленнями про природу цих тіл взагалі. У сучасній космогонії широко використовуються закони фізики і хімії.

Космогонія розрізняється від космології, яка вивчає всесвіт взагалі і протягом його існування, і яка технічно не досліджує безпосередньо джерело походжень всесвіту. Є деяка двозначність між двома термінами. У практиці є наукова відмінність між космологічною і космогонічною ідеями. Фізична космологія — наука, яка намагається пояснити всі спостереження, доречні для розвитку і характеристики всесвіту в цілому.

Спроби створити натуралістичну космогонію підлягають двом окремим обмеженням. Одне базується у філософії науки і епістемологічних обмеженнях науки безпосередньо, що особливо стосується чи науковий метод може ставити питання «чому» всесвіт існує. Інша прагматичніша проблема є відсутність фізичної моделі, яка може пояснити найраніші моменти існування (Час Планка) всесвітів із-за відсутності послідовної теорії квантової гравітації.

В міфологічних, релігійних уявленнях світ бачився, як уособлення природи – космосу. Структура світу є одночасно різноманітною і синтетичною, єдиною. Зокрема, структура світу розглядається у всіх міфологічних системах, ранній філософії через пізнання матеріальних першооснов чи першоелементів

Вони визначаються вічними, нествореними (або створеними, проте вищими істотами), не знищеними, а все багатоманіття речей, явищ у світі виникає як їх конкретна, тимчасова комбінація, поєднання ( якщо дана міфологія має дуалістичний характер), або творення з одного першоелемента (якщо характер релігії монотеїстичний). Але найчастіше і дуалістичні, й монотеїстичні елементи поєднуються у одній релігії .

Уявлення про існування першоелементів, їх особливу роль у світостворені, існуванні світу властиві усім народам. Але найбільш загальновідомі подібні уявлення знаходимо у давньоіндійських, давньокитайських, давньогрецьких філософських уявленнях у натурфілософській традиції. Ці думки перейшли у науку з первісних, міфологічних поглядів. Так, більшість індійських філософських шкіл тлумачать світ, як втілення одного з матеріальних начал - води, землі, вогню, та повітря. У Китаї послідовники Конфуція твердили, що все з’явилося з п’яти елементів.

Представники античного матеріалізму також вважали першоосновою світу речове, матеріальне начало. Ці всі вище згадані думки відносяться до натурфілософії. Обмеженість наукових знань про природу натурфілософія намагалась компенсувати філософськими роздумуваннями про неї. Цікаво, що це простежували ще давньогрецькі, античні мислителі. Ґрунтовно цю тему опрацював Аристотель: Фалес засновник такого виду філософії стверджував, що початок - вода (тому він заявляв, що земля знаходиться на воді), до цього уявлення він, прийшов спостерігаючи, що їжа усіх живих істот волога і що саме тепло виникає з вологи та нею живе (а те, з чого все виникає і є початком всього). . . Анаксімен і Діоген же вважають, що повітря первинніше води, й. . . приймають його за начало. . . А Гиппіас з Метапонта і Геракліт

1 2 3 4 5 6 7 8