Римський одяг

мал. 3 ст. 13] представляє собою складну драпіровку прямокутного, напівкруглого або еліпсовидного шматка вовняної тканини розміром 6 х 1,8м. Одним із найбільш розповсюджених способів драпіровки був наступний: зі спини на ліве плече накидають частину тоги довжиною до підлоги (заздалегідь тогу зложують уздовж так, щоб верхня частина була вужча нижньої). Ця частина закриває ліве плече і ліву частину фігури. Не спадаюча назад тканина закриває спину і проходить під правою рукою на перед. Збоку під рукою, приблизно на рівні талії, тканину перекручують внутрішньою стороною наверх і утворений джгут прикріпляють до поясу туніки. Потім туніку зложують напівкруглими складками, запускаючи до рівня колін, і знову через ліве плече перекидають на спину. Після цього лівий кінець підтягують вверх, виложуючи на грудях напівкруглою складкою. На відміну від грецького гіматія, який вільно і невимушено драпувався на фігурі, слідуючи пластиці руху, підкреслюючи їх красу, тога створювала зовсім інший художній образ. Великі розміри, канонізірована драпіровка, прийнята законом, білосніжна дорога тканина, пурпурова смужка – знак станової відзнаки – повинні перш за все підкреслити особливе положення римського патриція, його благородство і перевага над іншими членами суспільства.

В більш пізніші періоди тяжкі і громісткі тоги заміняє легкий плащ типу грецької хламиди, яку старано підбирали по кольору до туніки і носили, зложуючи на грудях фібулою, закриваючи обидва плеча.

 

2. 3. В європейському одязі середньовіччя і навіть в сучасних пелеринах-накидках відроджено іще один вид римського плаща – пенула [див. мал. 4 ст. 14]  - в закройні коло або на півколо з отвором для голови, до якого пришивали капюшон. Пенула із грубої вовни побутувала в сільському одязі, а із дорогоцінних прикрашених тканин – в костюмі багатих чепурунів

З ІІІ ст. . н. е. драпірований античний одяг поступово витісняється глухою накладною, яка приховує натуральні форми  і пропорції фігури.

Зміни в костюмі спричинені були впливом східно-азіатських форм і поширенням в Римі християнської ідеології. Зявляються довгі вузькі туніки, широкі далматики, закриваючи фігуру від шиї до ступнів; характерна строкатість в орнаментації, страсть до прикрас. Прикладом такого одягу, далекої від античних традицій, є далматік – довгий і широкий накладний одяг з довгими суцільно кроєними рукавами [див. мал. 5 ст. 14]

В період Імперії в одязі вельмож широко розповсюджуються ювелірні прикраси: обручки, персні із різноманітних металів, які носять по 5-6 штук на кожному пальці. Браслет відіграє роль нагородної відзнаки.

В Греції і в бідних і в багатих було прийнято ходити в дома босоніж. В Римі по взуттю судили до якого суспільства належить людина. Вищі щабелі суспільства, на разі з сандалями – солеа (soleae), носили шкіряні черевики, називаючись калцеі (calcei), які відрязняли римського громадянина від раба. Калцеі – це високі черевики-сапожки, котрі на ікрах зав’язуються шкіряними ремінцями. Це взуття теж має свої відмінності: знатні горожами носили калцеі з червоної шкіри зі срібними прикрасами, інші – із чорної і без прикрас.

Особливу моду на взуття ввели артисти: інколи вони надівали так названі соцци (socci) – низькі, плоскі черевики, на вигляд тапочок, інколи ж котурни (cothurne) – черевики на високій дерев’яній підошві, з допомогою яких артисти, особливо в трагедіях, оптично намагалися виглядати вищими і тим самим символізувати неземні істоти. В історії моди котурни

1 2 3 4