Різновиди писемних джерел

угодам, нотам, вірчим грамотам, посланням, заявам, деклараціям тощо. Ця специфіка простежується як за са­мим змістом документів, присвячених зовнішній політиці, міжнародним відносинам, так і за формою, що відповідає дипломатичному протоколу і встановленим міжнародним правилам. Окрему групу офіційних документів складають діловодні та судово-слідчі матеріали, що завжди мають персоніфікований характер, розкривають певні біо­графічні факти, віддзеркалюють правову систему тієї чи іншої країни, певної історичної епохи. До того ж судово-слідчі справи, крім наукового, мають важливе практичне і соціально-правове значення, оскільки вони нерідко сто­суються невинно репресованих, згодом реабілітованих осіб. Ідеться, зокрема, про судово-слідчі документи ре­пресованих за доби тоталітаризму, що відображають ме­ханізм злочинної дії каральної системи, масштаби масо­вого терору, політичних репресій, засвідчують рух опору правлячому режимові.

До писемних джерел, якщо це зумовлено специфікою дослідження, можуть застосовуватися й інші кла­сифікаційні ознаки, пов'язані з місцем і часом їх створен­ня, авторством, місцем збереження тощо. Прикладне зна­чення мають внутрішньовидові класифікації писемних джерел з використанням спеціальних класифікаційних оз­нак. Прикладом у цьому плані може бути періодична пре­са. Відомо, що в періодиці публікуються різноманітні за видами, жанрами і походженням матеріали, документи органів державного управління, громадських організацій, політичних партій, виступи державних та громадських діячів, представників творчої інтелігенції, робітництва, селянства, молоді, ветеранського і жіночого руху. Урахо­вуючи домінуюче місце на шпальтах преси публіцистич­них матеріалів, можна виділити газетно-журнальну публіцистику як джерельну групу писемних джерел, що є основним носієм інформації, особливо з новітньої історії. Нерідко періодику поділяють на легальну і нелегальну (самвидавську), центральну і місцеву, а також за її політичним та ідеологічним спрямуванням. Виправданим є групування матеріалів періодики за газетно-журнальни­ми жанрами, адже кожен з них має свою специфіку, пов'язану не тільки з літературно-стилістичними аспекта­ми, а й із різною питомою вагою інформації

Так, аналітичні жанри (кореспонденції, замітки, огляди, звіти) здебільшого насичені фактичною інформацією, як відкри­тою, так і прихованою. Матеріали аналітичного характеру можуть містити колонка головного редактора, передові статті, а інколи й інтерв'ю, що їх беруть кореспонденти у відомих політичних та громадських діячів, учених. Групування матеріалів преси за жанрами і тематикою відкриває можливості для застосування математично-статистичних методів вивчення масових джерел, їх поглибленого аналізу.

За  внутрішньовидовим принципом класифікують твори політичної, наукової та художньої літератури як один із компонентів писемних джерел. Політичні твори пред­ставлені здебільшого книгами, брошурами і статтями, а за своїм змістом, методикою його викладу дуже близькі до публіцистики, до того ж вони виділяються ґрунтовнішим, аргументованішим   підходом   до   висвітлення   проблем. Джерельне значення політичних творів двояке. З одного боку, вони містять узагальнення й осмислення переважно поточних   подій,   їх  оцінку  і  можуть  бути  джерелом історіографії, вивчення історії формування історичної і політичної думки. А з іншого — аналіз їх тематичної спря­мованості, авторської позиції та оцінок тих чи інших подій і явиш сучасності дає можливість здобути додатко­ву інформацію про політичне життя суспільства. Політич­на література, так само як і інші писемні джерела, потре­бує критичного ставлення, врахування тієї обставини, що на ній лежить глибший, ніж на інших, скажімо, офіційних документах, відбиток суб'єктивізму.

Свої особливості мають наукова і, її різновидність, на­вчальна література, як історична, так і з інших, насампе­ред, суміжних до історії галузей знань. Наукова літерату­ра є історіографічним джерелом, оскільки відбиває рівень знань і сферу їх побутування в суспільстві на час її ство­рення, суспільно-політичні та ідейні погляди авторів праць. У ряді випадків

1 2 3 4