Роль мови

веселым языком. У російські мові немає словосполучень роща от­говорила, березовый язык, але в мовленні С. Єсеніна такі "порушення" мовних норм стають яскравим художнім засобом.

3.   Мова — явище психічне, а мовлення — психо­фізичне. Мова існує в індивідуальних мозках, у душах, у психіці людей, які становлять певну мовну спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологі­чний) аспект, пов'язаний із його породженням і сприй­манням. Особливо помітний цей аспект при звуковій (аку­стичній і фізіологічній) характеристиці мовлення. Мов­лення можна характеризувати за темпом, тембром, три­валістю, гучністю, артикуляційною чіткістю, акцентом тощо.

4.   Мовлення — лінійне, мова — нелінійна. Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляють­ся послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова, словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мов­лення, мова має ієрархічну будову.

Дехто з мовознавців протиставляє мову мовленню, як соціальне індивідуальному. Насправді і мова, і мов­лення — явища соціальні, бо основна функція мови — бути засобом спілкування, і люди розмовляють (корис­туються мовленням) не для того, щоб демонструвати своє вміння говорити, а щоб передати комусь якусь інфор­мацію. Щоправда, мовлення має й індивідуальний ас­пект. Воно є індивідуальним за виконанням, завжди на­лежить конкретним людям

Індивідуальність мовлення проступає у відборі мовних елементів, в улюблених син­таксичних конструкціях, у частотності вживання мов­них засобів, у мимовільних чи навмисних порушеннях мовних норм тощо.

З історичного погляду мовлення первинне, а мова вто­ринна. Спершу виникали в мовленні окремі слова, фрази тощо, а згодом із фактів мовлення склалася мова. З по­гляду сучасності, навпаки, мовлення твориться з фактів мови: для вираження думки мовець відбирає з мови необ­хідні мовні одиниці й оформляє їх у фразу за наявними в мові граматичними правилами.

Однак слід пам'ятати, що мова і мовлення тісно пов'я­зані між собою: мова не тільки породжує мовлення, стри­мує його неспинну стихію, а й живиться ним, змінюєть­ся, розвивається під його впливом. У мовленні з'являєть­ся нове, оказіональне, яке з часом може проникнути в мову, стати фактом мови.

Мовленнєву діяльність, а саме психічні закономірнос­ті породження та сприйняття мовлення, механізми, які керують цими процесами і забезпечують оволодіння мо­вою, а також мовну здатність людини в контексті її пси­хічних та інтелектуальних здібностей вивчає психо­лінгвістика, яка виокремилася як лінгвістична дисциплі­на в середині XX ст.

 

2. Функції мови, місце в житті людини

Про те, що мова є явищем суспільним, засвідчують її функції. Так, основними функціями мови є комунікативна і мислетворча, які мають виразний соціальний характер.

Комунікативна функція (від лат. communicatio "спілкуван­ня") — функція спілкування. Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспі­льстві. Щоправда, існують й інші комунікативні засоби, наприклад, жести й міміка. У мовознавстві навіть існує думка, що спочатку люди спілкувалися за допомогою же­стів і міміки і лише згодом — звуковою мовою. Як доказ комунікативної придатності жестів та міміки можна на­вести пантоміму. У театрі пантоміми та балетному спек­таклі, де пантоміма відіграє значну роль, глядачам ціл­ком зрозумілі "діалоги" дійових осіб і всі колізії подій. Однак у звичайному людському спілкуванні жести й мі­міка є лише допоміжними супровідними щодо звукової мови засобами. Допоміжними засобами спілкування мож­на якоюсь мірою назвати

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні