Роман «Злочин і кара»

і четвертий епізоди ще більше посилюють напруження. Дія розвивається по висхідній вертикалі. Наголошується на зростаючій впевненості Раскольникова в необхідності здійснити задумане. Він обурений тим, що сестра Дуня, як це випливає з листа матері, змушена через крайню бідність погодитися на пілюб-угоду з ненависним їй паном Лужиним, віддаючи себе в жертву заради матері й брата. Горе матері та сестри волало до почуттів Раскольникова, тривожило його серце.

З великою силою і художньою майстерністю змальовано хвилювання, внутрішню боротьбу, нюанси психологічних переживань Раскольникова після прочитання листа матері. «Лист матері змучив його» і поклав край ваганням щодо «найголовнішого, капітального» задуму. Сумнівів не було - треба вирішити остаточно і зробити те, що замислив. Здається, що останню крапку у цій нерішучості поставила зустріч із п'яною, скривдженою п'ятнадцятирічною дівчинкою на каналі, бажання помститися за всіх принижених і ошуканих. Кульмінаційним епізодом стає сон Раскольникова.

Про поетику та символіку снів у творах Достоєвського багато написано. Сни персонажів виконують різноманітні функції, є засобом розкриття характеру, стають «ключем» до розгалуженої системи філософських мотивів, виступають у ролі «рушіїв» сюжету, мають складний підтекст. Символічний сон «про коня» посідає особливе місце в сюжеті роману. «Страшний сон наснився Раскольникову. Приснилося йому його дитинство. .

» Він іде з батьком до церкви, проходить повз шинок, біля якого стоїть «дивний віз». «Дивний» він тому, що дуже великий і важкий, а в нього запряжена маленька, охляла селянська шкапина. . Таких він бачив: вони надриваються з великим возом дров або сіна, а їх дошкульно б'ють батогами кремезні візники. Так і цю маленьку бідну шкапину б'ють батогами, б'ють із реготом і навіть із піснями і жартами. Кобилка, не витримавши биття і знущань, хвицає, потім під ударом важкого залізного лому падає, «простягає морду, тяжко зітхає і конає». Маленький хлопчик (таким бачить себе уві сні Раскольников) відпускає руку батька, продирається крізь натовп, підбігає до кобилки і цілує її мертві очі, скривавлену морду.

Сон справив надзвичайне враження на Раскольникова. З жахом він відкрив, що у своїх планах і намірах мимовільно поставив себе в один ряд із ґвалтівниками й убивцями.

Ця чергова сюжетна перипетія, цей цілком самостійний сюжетний виток змінюють напрямок сюжетної вертикалі на протилежний: настає спад дії. Наслідком переживань Раскольникова є його повторна відмова від замисленого злочину. Однак завершення «сюжету сумнівів» і цього разу не відбувається. Наступна сюжетна перипетія - випадкова звістка про те, що Лизавети, сестри лихварки, «завтра», рівно о сьомій годині вечора, не буде і стара залишиться сама, несподівано для самого Раскольникова повертає його до первинного задуму.

Фіналом психологічної дуелі, яка відбулася у спаленілій, хворобливій свідомості Родіона Раскольникова, представлено його роздуми з приводу розмови студента й офіцера в трактирі. Раскольников став несподіваним свідком цієї розмови. Говорили про лихварку Альону Іванівну. Студент емоційно доводив, що стара нічим не гребує, даючи гроші під проценти, вона сама не знає, навіщо животіє і взагалі невідомо, яку користь дає це «нісенітне, нікчемне, люте, хворе бабисько, нікому не потрібне».

«Чи не варто, — запитує студент, — замислитися над «арифметикою»: одне нікчемне життя, з одного боку, а з другого — тисячі життів, урятованих від злиднів,