Роман «Злочин і кара»

загибелі, хвороб. Убий її і візьми її гроші, щоб з їхньою допомогою присвятити потім себе служінню людству». Офіцер заперечує таку «арифметику», посилаючись на закони природи.

У розмові студента й офіцера вже простежується у стислому вигляді філософське, моральне підґрунтя роздумів Раскольникова, звучить найважливіше питання етики Достоєвського, вкладене в уста студента, який сперечається з офіцером: «Чи не загладиться один невеличкий злочин тисячами добрих вчинків?» Герой, перебуваючи під величезним впливом коротенької трактирної розмови, приймає рішення здійснити злочин і перевірити «арифметику». Вертикаль дії знову знялася догори. Сюжетне напруження досягло високої точки. Так закінчується перше коло «випробувань» Раскольникова, передісторія злочину. В кожній клітинці епічної оповіді, в кожнім епізоді загальної життєвої драми героя показано, як конфліктна свідомість відобразилася в його поведінці, в переплетінні суперечливих вчинків і поглядів, що швидко змінюються один одним.

Подібних відносно самостійних сюжетних циклів у романі декілька. Кожний з них має свою кульмінаційну точку (вбивство лихварки, зізнання в убивстві, одкровення при читанні Євангелія, злам у свідомості Раскольникова на каторзі), і всі вони, як акти єдиної драми, прямують до одного центру — філософської та психологічної аргументації трагедії особистості, яка присвоїла собі «право на кров».

«Зовсім тут інші причини. . . » Мотиви злочину Раскольникова розкриваються поступово. Не випадково мотивування вчинку Раскольникова обговорюються протягом усього роману, їх представлено в авторській оповіді, діалогах Соні й Раскольникова, Раскольникова

і слідчого Порфирія Петровича, в розмовах героя з Разуміхіним, Замьотовим, нарешті, у сповідях злочинця. Мотивування злочину постійно уточнюються, доповнюються, спростовуються; вони становлять істотний змістовний пласт проблемного ідеологічного роману, яким є «Злочин і кара».

До причин, які штовхнули Раскольникова на злочин, безумовно, належать нестерпні злидні, напівголодне існування в комірчині, схожій на шафу або домовину, неможливість заплатити за навчання в університеті, постійне приниження. На ці причини, як на основні, що спонукали до злочину перебуваючого в злиденному становищі студента, вказав представник «реальної» критики Д. Писарев у статті «Боротьба за життя», пояснивіпи вчинок Раскольникова виключно «боротьбою за існування» і залишивши поза аналізом ідеологічні обставини, пов'язані з моральною стороною особистості Раскольникова

Однак звернімо увагу на те, що на запитання Соні: «Ти був голодний! Ти. . . щоб матері допомогти? Так?» - герой відповідає невпевнено і майже заперечно: «Ні, Соню, ні, - бурмотів він, обернувшись і похиливши голову, - не був я такий голодний. . . я дійсно хотів допомогти матері, але. . . і це не зовсім вірно. . . не муч мене, Соню!» Він пояснює Соні, що його становище не було таким уже безвихідним, можна було заробляти якоюсь поденною працею («Уроки траплялися; по полтиннику пропонували. Працює ж Разуміхін!»). Натомість Раскольников, за його словами, «озлився». «Озлилася», повстала у своїм бунті душа, що була «уражена» не лише особистими стражданнями, а й бідою та нещастями навколишнього світу.

Соціальна детермінованість характеру, визначеність його умовами існування як основний принцип реалізму не вичерпує, за Достоєвсь-ким, всієї складності проблеми особистості. Характер необхідно пояснити також і психологічно. Раскольников за своєю природою -добрий, чуйний, великодушний; прагне подати руку кожному, кого спіткали злидні й горе; останні гроші віддає сім'ї Мармеладова. Відомо, Ідо він допомагав бідному, хворому на сухоти товаришеві, доглядав його батька; доля дітей, яких він