Роман «Злочин і кара»

Сам про себе Свидригайлов говорить як про людину, котра позбавлена принципів і діє в силу свого «хотіння». Він не вуалює, на відміну від Лужина, свої вчинки виправдувальними теоріями: «Я нічиїм поглядом майже не цікавлюсь. . . а тому чому ж і не побувати пошляком. . . Я людина розпусна і бездіяльна». Свидригайлов давно «пере-ступив» через моральну норму, поринувши в розпусту, дійіповши до крайньої межі падіння. Проте увагу читача звернено також на те, що саме Свидригайлов упродовж усього роману здійснює багато добрих справ, за зауваженням одного з дослідників, більше, ніж усі інші персонажі разом узяті. Він забезпечив майбутнє своїм дітям, потім сиротам Мармеладовим; хоче влаштувати долю Сонечки, витягти її «з виру»; пропонує Раскольникову кошти для втечі до Америки; обіцяє виплатити борги Катерини Іванівни, ї в стосунках з Дунечкою світлий бік натури Свидригайлова, врешті-решт, бере гору. В самій його здатності сполучати несполучне, робити одночасно і добрі, і погані вчинки виявляється відсутність у душі таких «широких» натур, як Свидригайлов, чіткої розмежувальної лінії між добром та злом.

Певною мірою життєва позиція Свидригайлова пояснюється в романі трагічною роздвоєністю особистості героя. З одного боку, він усвідомлює і так само, як Раскольников, хворобливо переживає недосконалість світу, не раз говорить про неприйняття світопорядку, який ґрунтується на несправедливості та фальші. З іншого - бунтарство Свидригайлова не має позитивного заряду

Та й добро, яке він робить, насправді, гірке, добро, як він сам зізнається, «від нудьги». Воно не потребувало від матеріально незалежного «хазяїна» життя ані страждань, ані навіть якихось обмежень. Його іронія є безідеальною. Філософський скептицизм, розчарування в теперішності, невіра в майбутнє, знижене фантастично-гротескне уявлення про вічність як про маленьку закопчену сільську лазню з павуками в кутках — усе це є спорідненим крайньому песимізму «людини з підпілля». Свидригайлов говорить Раскольникову: «Ми з вами одного поля ягода». Тим самим він вказує на близькість їхніх натур і світорозуміння. У цьому випадку основну лінію пересічення двох життєвих філософій можна вбачати в зміщенні моральних критеріїв, втраті чітких орієнтирів у житті, відсутності справедливої ідеї в індивідуалістичному, приреченому на поразку анархічному бунті, на який зважуються і Раскольников, і Свидригайлов.

«За» і «проти»: Соня Мармеладова та Родіон Раскольников.

Достоєвський не спрощує процес «відновлення людини» в Раскольни-кові, показує спочатку, що навіть після суду і вироку, в Сибіру, в тюрмі й на каторзі він не бачив у своєму минулому «особливої страшної провини» і втішав себе думкою, що через вісім років йому буде

лише тридцять два. Тільки поступово, аналізуючи свої вчинки, думки, розмірковуючи над жахливим і пророчим сном про «світову язву-моровицю», яка була спричинена «трихінами», мікробами свавілля і забуттям гуманістичних культурних традицій, Раскольников відчуває себе здатним до відродження. «Диво» оновлення (в романі показано тільки перший його етап) особистості Раскольникова відбувається під благодійним впливом любові Соні Мармеладової, в сяйві й теплі її жертовного кохання і всерозуміння.

образи Соні Мармеладової та Родіона Раскольникова об'єднані за принципом контрасту, який є визначальним для філософського роману Достоєвського. Зіставляються дві життєві позиції: «за» і «проти». Анархо-індивідуалістичному бунту Раскольникова, егоїстичній сутності його теорії протиставлено християнський гуманізм, альтруїзм Соні. З точки зору жанрової структури двосторонній «діалог» Соні й

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні