Розвиток драматичних форм

мовою; також коли ці мужики забавно описують що-небудь, наприклад який-небудь одяг і т. п. , сніданок і т. п. В основі цих інтермедій лежать дії, що викликають сміх; такими є тонкі обмани, спритні викрадення, що їх роблять грабіжники, слуги тощо. В інших інтермедіях відіграють роль і забавні слова і дії; такими є сцени, де виступають лестуни, придворні, хитруни та ін».

Цю характеристику суті інтермедії в основному можна застосувати і до української інтермедії.

Дуже коротке, побіжне визначення інтермедій є в курсі поетики 1736 — 1737 pp. викладача Києво-Могилянської академії Митрофана Довгалевського, який писав про те, що в комедії, під якою він у даному разі розумів інтермедії, виступають персонажі незначні — голова родини, литвин (білорус), циган, козак, єврей, поляк і вихідці з інших народів.

2. Інтермедії до драми Якуба Гавантовича після опублікування їх М. Драгомановим на сторінках журналу „ Киевская старина" (1883), за підписом „M. T - в" поставили перед істориками літератури і театру ряд проблем та завдань, зокрема про авторство та Генею цих творів, характер зародження українського театру, його стосунків з театральним мистецтвом інших народів тощо. Незабаром з'явилось чимало спеціальних розвідок, присвячених цим інтермедіям. Принагідне висловлювались думки про ці твори в працях з історії української літератури. М. Драгоманов, І Франко, M Павлик, П Житецький, M. Возняк, О. Білецький, М

Гудзій - ось далеко не повний перелік істориків літератури, які пробували розв'язати проблеми авторства, джерел, належності до української літератури інтермедій.

Інтермедії до драми Якуба Гавантовича неодноразово були предметом дослідження. Радянські вчені, врахувавши найновіші відомості з давнього фольклору, етнографії, історії мови, зробили спробу глибоко вникнути в ідейно-художній зміст інтермедій, кваліфіковано їх прочитати і зробити переконливі висновки щодо основних проблем цих творів. Результати досліджень знайшли свій відбиток у восьмитомній „Історії української літератури".

Звернення авторів перших українських інтермедій до фольклору свідчило про те, що він був надзвичайно придатним джерелом для драматургів. Зокрема про джерела інтермедій до драми Гаватовича вже йшлося в науковій літературі. М. Драгоманов, зо ним М. Возняк наводять українські фольклорні твори - можливі прототипи цих інтермедій. Зокрема, як на джерело другого твору„ Найкращий сон" вказується на близьку за темою казку. Разом з тим, згадані автори шукають, як їм здавалося, певнішого джерела. Ним, твердять Драгоманов і Возняк, є схожі за сюжетом оповідання з „ Gesta Romanorum" та з книги про пригоди Улан шпігеля.

Ідейно-художній зміст інтермедій свідчить, що їхнім авторам були блищими свої, народні твори - прислів'я, приказки, анекдоти, легенди з їх зрозумілим ідейним спрямуванням, багатою образністю, афористичністю і дотепністю, ніж чужоземні твори. Інша річ, коли шукати джерела тих усних творів, які, можливо, були основою інтермедій. Тоді, звичайно, розшуки можуть привести до різних літератур або ж ці літератури до нашої народнопоетичної творчості. Авторів наших інтермедій, зокрема тихю що були поставлені до драми Якуба Гаватовича, насамперед вабили цікаві народні твори, які порівняно легко піддавались літературній обробці, а не сухого кшталту історії з „Gesta Romanorum" чи Уленшпігеля.

В українській народнопоетичній творчості часто зустрічаються прислів'я: „ Купує кота в мішку", „ Продав пса за лиса" та ін. Вони , очевидно , створені народом на основі розповіді про дотепну торгівлю - купівлю якоїсь звірини замість лисиці. Мабуть, народне оповідання стало ґрунтом для створення інтермедій та прислів'їв.

Драгоманов

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні