Розвиток експериментальної та прикладних областей психології

План

  1. Дослідження пам’яті Г. Еббінгауза, Г. Мюллера.
  2. Експериментальне дослідження мислення Вюрцбурзької школи. Прикладні дослідження Е. Крепеліна, Е. Блейлера.
  3. Розвиток експериментальної психології в Америці (У. Джеймс, Ст. Холл, Дж. Кеттел).
  4. Психотехніка Г. Мюнстерберга.
  5. Теоретичні ідеї та експериментальні дослідження Ф. Гальтона.
  6. Експериментальна психологія у Франції (А. Біне, Т. Сімон).
  7. Прикладні дослідження в французькій психіатрії (Ж. Шарко, І. Бернгейм, А. Льєбо, Т. Рібо, П. Жане).
  8. Розвиток експериментальної психології в Росії (Н. Н. Ланге, А. П. Нечаєв, А. Ф. Лазурський, Г. І. Россолімо, Г
    І Челпанов).


1. Дослідження пам’яті Г. Еббінгауза, Г. Мюллера.

 Виділення психології в самостійну науку супроводжувалося інтенсивним розвитком експериментальних досліджень. В усіх країнах створюються психологічні лабораторії й інститути експериментальних та прикладних досліджень. Незважаючи на обмеження, що ввів для експерименту його основоположник Вундт, вже в 80 – ті рр. відбувається його поширення на дослідження вищих психічних функцій. Початок їм поклав Г. Еббінгауз (1850 – 1909) своєю роботою про пам'ять (1885), до якої примикають праці Г. Е. Мюллера (1850—1934) та їх колег. Психологи Вюрцбургськой школи в першому десятилітті XX ст. розпочали експериментальне вивчення мислення та волі.

У Німеччині експеримент отримав великий розвиток. Відбулося його поширення на вивчення складних психічних процесів — пам'ять, мислення, волю та ін. Взаємодія з практичним життям поставила перед психологією нові задачі і привела до розвитку прикладної психології. Найбільший розвиток одержали медична та педагогічна психологія, в меншій мірі – дослідження в області торгівлі, промисловості, громадському житті.

Г. Еббінгауз в роботі про пам'ять (1885) вперше вийшов за межі фізіологічного експерименту вундтівського типу та сформулював закони пам'яті на основі власне психологічного експерименту. Пам'ять він розумів як механічний процес утворення слідів, і для відповіді на питання про те, як утворяться нові сліди, повинний був вирішити методичну задачу: знайти матеріал, абсолютно не знайомий піддослідному, що не має ніяких зв'язків з його минулим досвідом. Таким матеріалом Еббінгауз вибрав безглузді склади. Еббінгауз ввів два методи дослідження пам'яті: метод заучування та метод збереження. Метод заучування полягає в тому, що піддослідному пред'являється ряд безглуздих складів, які він повинний завчити шляхом повторень до вірного безпомилкового відтворення. Показником швидкості заучування, його якості є кількість повторень. Метод збереження відповідав на запитання про те, якщо людина не може відтворити вивчений матеріал, то чи свідчить це про його повне забування. Отримані результати свідчили про те, що завчене залишає сліди в пам'яті, але доступ до них втрачається.

Еббінгауз виявив обсяг безпосереднього запам'ятовування, що виражається кількістю одиниць матеріалу, які людина може відтворити після одноразового пред'явлення. Цей обсяг дорівнює 6—8 безглуздим складам. Цей факт мав визначене значення для досліджень різних порушень пам'яті.

Виявилося, що вже при незначному збільшенні матеріалу кількість повторень, які потрібні для його запам'ятовування, зростає в кілька разів. Було встановлено, що той час, який потрібний для заучування матеріалу, доцільно розділити на кілька термінів, розділених інтервалами. Наприклад, якщо матеріал

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні