Розвиток мови у західнослов’янських народів

напевно

С е sta дорога

Cistinka поляна

Dedina село

h о г а ліс

chut бажання

К а d е куди

к е Ь у коли б

к 1 і п е с цвях

кузіка пасмо

Р а h г е Ь а горно

рекпу гарний

Характерні риси словацької мови у фонетиці: розрізнювання коротких і довгих приголосних; наявність дифтонгів, специфічного голосного a, складотворчих г та І, які можуть бути короткими і довгими. Наголос силовий, сталий, на першому складі.

Особливість словацької літературної вимови, як і чеської також, відсутність редукції голосних: наголошені і ненаголошені голосні звуки вимовляються чітко.

Істотною ознакою фонетичної системи словацької мови є ритмічний закон трьох мор. Довготу звуків можна виміряти у морах: довгий звук складається з двох мор, короткий – з однієї. Якщо в чеській мові довгота звуків не залежить від сусідніх складів, і два довгі склади можуть слідувати один за одним, то у словацькій мові, якщо два довгих склади ідуть один біля одного, то другий склад може скорочуватися на одну мору, тобто стає коротким: чес. krasnv, словацьк. krasny.

Серед фонетичних та морфологічних особливостей чеської мови слід виділити і такі:

- відсутність зміни звукосполучень */gv/, */kv/ на /zv/, /cv/: словацьк. kvet;

- збереження звукосполучень */dl/, */tl/: словацьк. radlo;.

- зміна [tj], [kt], [gt] в с; [dj] в z, наприклад: словац. medza;

- відсутність після губних приголосних b, p, v, m змін, пов’язаних із сполученням з j в непочатковому складі:

*grablja- *grabla, словацьк. zem;

-загальнослов’янські сполучення *tort, *tolt перетворилися у *trаt, *tlаt;

*tеrt,*tеlt перетворились з *trеt,*tlеt: *gord “обгорожене місце”, словац

hrad.  

 

4. Короткі відомості про розвиток серболужицької мови

Серболужицька мова — це мова лужицьких сербів, які проживають у Дрезденському і Котбутському округах Німеччини. Цією мовою користується близько 100 тис. чоловік. Складається вона з двох діалектів — верхньолужицького і нижньолужицького. Частина дослідників вважає ці діалекти двома окремими мовами. Тут є певна рація, оскільки саме ці діалекти стали основою відносно самостійних літературних мов, які використовуються в освіті, науці, засобах масової інформації тощо.

Самоназва серболужичан ідентична назві сербів, котрі проживають в Югославії, тому для розрізнення їх мови від останніх використовуються назви серболужичі (лужицькі серби) і верхньо- та нижньолужицька мови.

Історично верхньолужицька мова є національною мовою національної меншини Верхньої Лужиці, територія якої входить до складу федеральної землі Саксонія (столиця Дрезден), а нижньолужицька мова - Нижньої Лужиці, теориторія якої входить до складу федеральної землі Брандебург (столиця Потсдам).

Лужицькі серби історично є нащадками багаточисленних західнослов’янських племен. Серболужичі не створили окремої держави. У різний час вони входили до складу різних державних утворень: у Великоморавську країну, Польське королівство, Чеське королівство тощо.

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні