Розвиток особистості дитини в медіа середовищі
На нашу думку, вплив медіасередовища на підростаюче покоління істотно обмежують два універсальні мета-механізми. Перший — культурно-історично-соціальний, а саме соціалізація як універсальний механізм самовідтворення суспільств, що має потужний адаптаційно-захисний потенціал із збереження для соціуму окремих індивідів як потенційних його членів. Другий — суб’єктно-індивідний, а саме психосоціальна за природою і суб’єктна за призначенням система під назвою „Особистість” як універсальний механізмом відбору й привласнення „належного”, такого, що відкриває кожному конкретному індивідові можливості для саморозвитку, самореалізації, самоактуалізації.
Соціалізація за визначенням означає первинно безальтернативне, примусове (таке, що перебуває за межами особистого вибору) включення індивіда до існуючої в суспільстві системи соціальних уявлень і цінностей. Бути соціалізованим для індивіда означає передусім підкорення, підпорядкування соціалізаційним впливам, примусове засвоєння того, що є цінним і належним з огляду на потреби суспільства [10; 12].
На перших етапах соціалізації (передсоціалізації і первинної соціалізації) дитина не усвідомлює цієї примусовості і включається в реальність, створену для неї дорослими як в єдино можливу, єдино мислиму, добровільно поступаючись значною часткою своєї свободи в обмін на прив’язаність, позитивні емоції, любов близьких дорослих. У цей період життя дитини її безпека і захист від сторонніх соціальних впливів (у тому числі й від медіавпливу) цілковито залежить від близьких дорослих, що здійснюють її соціалізацію.
На етапі вторинної соціалізації, з розширенням меж соціального середовища та зміною його якісних характеристик, із дедалі більшим розгортанням суб’єктності дитини, „визріванням” внутрішнього її життя можливості близьких дорослих контролювати й регламентувати індивідуальне й соціальне її життя (у тому числі й формувати її медіасередовище) істотно зменшуються. Відтак у дію вступає потужна система соціального контролю, створена суспільством в процесі соціогенезу для здійснення „правильної” (такої, що узгоджувала б потреби дитини і соціуму і забезпечувала б самовідтворення суспільства) соціалізації.
Система соціального контролю представлена: 1) ідеальними зразками „належного”, або зразками необхідних, з погляду завдань соціалізації, соціальних універсалій (соціальними уявленнями, соціальними нормами й цінностями, суспільними ідеалами, ідеологіями, традиціями, соціальними стереотипами, зразками взаємин у референтних групах, нормами соціальної (групової) поведінки, авторитетами, громадською думкою тощо); 2) системою соціальних санкцій за відхилення від цих зразків (соціальним несхваленням, груповим тиском, груповими експектаціями, рольовими приписами, соціальною депривацією, силою авторитетів тощо); 3) системою позитивних і негативних соціальних підкріплень думок, вчинків, поведінки [2; 3; 7].
Соціальний контроль опосередковує соціалізаційний вплив на зовнішній і внутрішній плани життя суб’єктів соціалізації, формує з них просоціальних істот, увідповіднює їх з базовою для даного суспільства