Рибальство

у розвинену галузь міського господарства, тісно пов'язану з торгівельною функцією того чи іншого міста або поселення.

Археологічні знахідки Х-ХІІІ ст. , такі, як пешні, льодоруби і пристосування для пересування на льоду, безперечно свідчать про наявність на Русі і в районі Києва зимового рибальства. Залежно від місцевих умов, його терміни зміщались у той чи інший бік, але добування риби велося з різною інтенсивністю майже безперервно. Особливо значними були лови "вешній", "осінній" і "зимовий по першій кризі".

З настанням зими, коли сталий на озерах і ріках льодовий покрив був ще не дуже товстим, рибу глушили дерев'яною колотушкою, б'ючи нею по кризі. Цей древній спосіб добування риби, що існував тисячоліття, зберігся й до наших часів.

Шляхи подальшого розвитку рибальства у давньоруських містах вимальовуються у процесі вивчення різноманітного актового матеріалу: писцевих і лавочних книг, сотних виписів, а також детальної документації найбільших церков та монастирів.

Виникнення у містах та їх найближчих округах професій­ного рибного промислу не викликає подиву. Окрім феодалів, оточених штатом слуг і холопів, давньоруське міське населення складалось із багаточисельного  посадського люду: ремісників, купців, церковного причту та ін. Спеціалізація ремісників на виготовленні промислових виробів і відхід їх від сільськогосподарської діяльності дозволили іншим розпочати цілеспря­моване виробництво продуктів землеробства і промислу для реалізації їх на міському ринку. Так, у містах появились городники, хлібники, кисільники, рибники та ін.

Писемні джерела XVI ст

фіксують наявність на Русі числен­них промислових селищ і слобод, населених спеціалістами-рибалками, значний процент професіональних рибалок серед посадського люду і пожвавлення торгівлі рибою у феодальних і підвладних поселеннях тощо. Наочним свідченням великої цінності рибогосподарських угідь служать асгові матеріали та писцеві книги які ретельно реєстрували не тільки крупні водой­ми} але й ставки й дрібні лісові озера. Джерела XIV-XV ст. малюють барвисту картину жвавої торгівлі рибою у багатьох містах і селах Русі. За (деякими даними (берестяні грамоти), вже у XIV ст. у містах сформувалась категорія рибників або рибних просолів, що спеціально займалися скупкою і перепродажем риби.

На місці сучасного Подолу, що безпосередньо виходив до Дніпра, у ХІІІ-XVII ст. проживало в основному ремісниче населення, одним з підсобних занять якого було рибальство. Під час археологічних розкопок тут виявлені різноманітні предмети рибальського реманенту древніх киян. На всій площі розкопок попадається багато кам'яних і керамічних грузил від сіток, знайдені круглі, плоскі, сплетені із смужок берести поплавці, які прив'язувались до верхньої підбори сіток. Виявлені також залишки різноманітних снастей, таких, як жерлиці, поводи, закидачки, донки, металічні блешні для ловлі хижих риб та гаки, що використовувались для підвішування риби при коптінні.

Знаряддя лову (сітки, гачки, остроги, гарпуни тощо), які застосовувались у неоліті, і відповідні до них способи добування риби збереглися упродовж усіх наступних епох аж до наших днів. Але на зміну сіткам з волокон липового лика, кори шелюгу, кропиви, сітковим і вудковим поплавцям із соснової кори та осокору, кам'яним грузилам, кістяним або дерев'яним гачкам прийшли сітки й льоски, сплетені з кінського волосся, потім - з лляних і бавовняних ниток і, нарешті, вже у наш час - снасті з синтетичних волокон, також металеві грузила й гачки, льоска із тонкої сталі.

Пійману рибу сушили у спеціальних печах, її в'ялили на

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи