Шляхи розвитку поезії в ХХ на початку ХІХ століття та її стильові особливості

План

1. Шляхи розвитку поезії в ХХ на початку ХІХ століття

2. Стильові особливості поезії І половини ХХ ст.


1. Шліхи розвитку поезії в ХХ на початку ХІХ століття

ХХст. – епоха глобальних зрушень у світовій культурі, а також і в літературі. Переворот в художній практиці пов’язаний перш за все з принципово новим розуміння мистецтва і його співідношеням з людським буттям. Мистецтво втрачає функцію наслідування життя, воно звільняється від соціальних зобов’язань, виходячи на широкий шлях свободи самовиявлення митця і пошуків нових форм творчості духу.

Стремління освоїти новий життєвий досвід і викликані цим інтенсивні пошуки нових шляхів в мистецтві, боротьба реалізму і модернізму відзначали творче життя Європи тієї доби, безсумнівно, вкоренились в самій дійсності і визначались її характером.

Такі дослідники англійської літератури. як Д. Г. Жантієва, В. В. Івашева, Н. П. Михальська, неодноразово зверталися до даного десятиліття 20-30-ті роки.

Теоретичні і практичні дослідження англійських. поетів послідовно відображають особливий інтерес до формальних побудов в 10-20-ті роки і відхід  від формалізму в 30-40-ві. Це еволюція, частково пов’язана з переміною політичного клімату; соціальні переміни призвели до естетичних зрухів.

Революція в мистецтві була зумовлена також новим ставленням до людини її проблем. Фактично ХХ ст. розпочалося з усвідомлення того, що „ померли всі боги, залишилась одна людина”. Людина  стає центром художнього твору. Як самостійна категорія, як особливий і неперевершений світ, що має свої відмінні закони, відмінні від законів дійсності. Пізнавання законів людської свідомості стає основним  завданням митців ХХ ст. Особистість постає надзвичайно величною з точки зору духовного саморозвитку і водночас суперечливою і незахищеною перед лицем Всесвіту. Але головне, що визначало розвиток культури ХХ ст

– це прагнення розкрити проблеми кожної окремої особистості у контексті вічних законів духовного буття. „Цілісну особистість” заступає „людина як непересічна особа” , „людина як симптом” , позбавлена багатьох типових рис і незалежна від дійсності проте пов’язана з іншою реальністю – „життям душі”.

Однією з характерних ознак ознак епохи  є взаємодія між різними видали мистецтва. Наприклад, метафоричний живопис П. Пікасо, вплинув на творчу манеру Г. Аполлінера, П. Елюара, імпресіоністична манера К. Моне – на художню практику Р. - М. Гільке, Т. -Е. Еліота, К. Гамсуна.

 В епоху ХХ ст. художній твір усвідомлюється як самостійний довершений світ, що має власну цінність. Мистецтво „шукає нові форми побудови, відмінні від традиційних. Митці світу шукали різноманітні художні „формули”  протягом усього ХХ ст.

У період „художньої революції “виявилась ще одна риса, яка визначила розвиток літератури, а зокрема поезії ХХ ст. Це рух від аналізу до синтезу, що виявляється на рівні структури, композиції, змісту і мови твору.

Англо-американська критика, яка приписує заслуги створення сучасної поезій виключно Е. Паунду і Т. С. Еліоту, навмисне замовчують поетів, які залишились. „у світі людських вимірювань”, тобто на шляху реалізму, серед яких і Т. Гарді, і З. Сассун, Р. Грейвз та інші. Визнання їх заслуг порушило б концепцію, згідно якої істинно сучасним  може рахуватися

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні