Штучний інтелект

Окремо тримається машинна творчість (англ. Computational creativity), в зв’язку з тим, що природа людської творчості ще менше вивчена, ніж природа інтелекту. Тим не менше, ця область існує, і тут стоять проблеми написання комп’ютером музики, літературних творів (часто — віршів та казок), художнє мистецтво.

На кінець, існує безліч програм штучного інтелекту, кожна з яких утворює майже самостійний напрямок. В якості прикладів можна навести програмування інтелекту в комп’ютерних іграх, нелінійному керуванні, інтелектуальні системи безпеки.

Не важко бачити, що більшість областей дослідження перетинаються. Це властиво для будь-якої науки. Але в штучному інтелекті взаємозв’язок між, задавалось би, різними напрямами виражений дуже сильно, і це пов’язано з філософським спором про сильний і слабкий ШІ.

Моделі мозку

Теоретичні положення

Кінцевою метою досліджень з питань «штучного інтелекту» є розкриття таємниць мислення та створення моделі мозку. Принципова можливість моделювання інтелектуальних процесів випливає з основного гносеологічного результату кібернетики, який полягає у тому, що будь-яку функцію мозку, будь-яку розумову діяльність, описану мовою з суворо однозначною семантикою за допомогою скінченного числа слів, в принципі можна передати електронній цифровій обчислювальній машині (ЕЦОМ). Сучасні ж наукові уявлення про природу мозку дають підстави вважати, що принаймні в суто інформаційному аспекті найістотніші закономірності мозку визначаються скінченною (хоч, може, й надзвичайно великою) системою правил.

Практична реалізація

Штучний інтелект — технічна (в усіх сучасних випадках спроб практичної реалізаціїї — комп'ютерна) система, що має певні ознаки інтелекту, тобто здатна:

  • розпізнавати та розуміти;
  • знаходити спосіб досягнення результату та приймати рішення;
  • вчитися.

У практичному плані наявність лише неповних знань про мозок, про його функціонування не заважає будувати його наближені інформаційні моделі, моделювати на ЕЦОМ найскладніші процеси мислення, у тому числі й творчі.

Проблематика моделювання

Хоч проблема «штучного інтелекту» тісно пов'язана з потребами практики, однак тут немає єдиної загальної практичної задачі, яка б однозначно визначала розвиток теорії, проте є багато задач, які є частковими, вузькими

Тому проблема «штучного інтелекту» — це фактично цілий комплекс проблем, які характеризуються різним ступенем загальності, абстрактності, складності й розробленості і кожній з яких властиві свої принципові й практичні труднощі. Це такі проблеми, як розпізнавання образів, навчання й самонавчання, евристичне програмування, створення загальної теорії самоорганізовуваних систем, побудова фізичної моделі нейрона та ін. , багато з яких мають велике самостійне значення. По всіх цих напрямах одержано важливі результати, як практичного так і теоретичного характеру, продовжуються інтенсивні дослідження.

Оскільки крім малочисельних оптимістів майже ніхто не намагається саме "виготовити" інтелект, аналогічний людському, то мова ведеться про створення системи, яка буде здатна реалізувати певні моделі інтелекту.

 

Історія і сучасний стан справ

Історія

На початку XVII століття Рене Декарт зробив припущення, що тварина — деякий складний механізм, тим самим сформулювавши механічну теорію. В 1623 р. Вільгельм Шикард (нім. Wilhelm Schickard) побудував першу механічну цифрову вичислювальну машину, за якою послідували машини Блеза Паскаля (1643) і Лейбніца (1671). Лейбніц також був першим, хто описав сучасну двійкову систему числення, хоча до нього цією системою періодично захоплювались різні великі вчені[3][4]. В ХІХ столітті Чарльз Беббідж і Ада Лавлейс працювали над програмованою механічною обчислювальною машиною.

В 1910—1913 рр. Бертран Рассел і А.  Н.  Уайтхед опублікували працю «Принципи

1 2 3 4 5 6 7