СИСТЕМА СТАНІСЛАВСЬКОГО

К. С. Станіславський зазначав: “Несмотря на горы написанных статей, книг, лекций, рефератов об искусстве, несмотря на искания новаторов, - за исключением нескольких заметок Гоголя, и нескольких строк из писем Щепкина, - у нас не написано ничего, что бы было практически необходимо и пригодно для артиста момент осуществления его творчества, что служило бы руководством преподователю в момент его встречи с учеником. Все, что написано о театре, - лишь философия, иногда очень интересная, прекрасно говорящая о результатах, которые желательно достигнуть в искусстве, или критика, рассуждающая о придатности или непригодности уже достигнутых результатов.

Все эти труды ценны и нужны, но не для прямого практического дела, так как они умалчивают о том, как надо достигать конечных результатов, что нужно делать на первых, вторых, третьих порах с начинающим и совершенно неопытным учеником или наоборот, чересчур опытным и испорченным актером. Какие нужны ему упражнения наподобие сольфеджио? Какие гаммы, арпеджио для развития творческого чувства и переживания нужны артисту? Их надо перечислить по номерам точно в задачниках для систематических упражнений в школе и на дому. Об этом все работы и книги по театру молчат. Нет практического руководства”.

Робота актора над собою повинна тривати все життя. Вона полягає в розвитку гнучкості душі актора. Він повинен уміти володіти своєю душею, своєю увагою і тілом. Для цього йому пропонується цілий ряд вправ, після яких у нього розвивається відчуття правди і вміння знаходити правильне відчуття себе на сцені загалом і в кожній ролі зокрема.

Робота актора над роллю навчає його, як правильно розбиратися в матеріалі, як визначати найцінніше і найнеобхідніше, як злитися з роллю і як правильно підійти до неї, щоб в кожному спектаклі якнайточніше виконати її. Як, зрештою, бути кожен раз різним, не змінюючи суті ролі.

Учень повинен навчитися аналізувати свої бажання і вгадувати бажання інших, повинен бути готовим відповісти на питання: “чого я зараз хочу” і “чого хоче зараз інший”. Добре також намагатись визначити по зовнішньому вигляді людину, його професію, характер, склад життя і т. д

Ці вправи, як і вправи на розвиток “відчуття правди” повинні виконуватись учнем щоденно. Справжнє їх значення він повністю усвідомить тільки пізніше, коли почне застосовувати їх на практиці. Наразі він повинен знати, що, отримавши вміння аналізувати свої відчуття, він отримав проникливість, котра полегшить йому роботу над ролями і розуміння партнера на сцені.

Дуже важливими є поняття “зверхзавдання” та “наскрізна дія”. Зверхзавданням К. С. Станіславський називав “главный центр”, “столицу”, “сердце пьесы” – ту “основную цель, ради которой поэт создавал свое произведение, а артист творит одну из его ролей. ” Цю ціль потрібно шукати у витворі поета та в душі актора – ролі.

Наскрізною дією за К. С. Станіславським є “стремление через всю пьесу” до зверхзавдання. ” “Линия сквозного действия, - писал он, - соединяет воедино, пронизывает, точно нить разрозненные бусы, все элементы и направляет их к общей сверхзадаче. С этого момента все служит ей”.

Якщо вникнути у науку Станіславського про техніку та майстерність актора, то знову ж таки приходиш до зверхзавдання та наскрізної дії. “Все, что существует в “системе”, нужно, в первую очередь, для сквозного действия и для сверхзадачи. ” ”Сверхзадача и сквозное действие – вот главное в искусстве. ”