СПІЛЬНА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА І ПОЛІТИКА БЕЗПЕКИ

СПІЛЬНА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА І ПОЛІТИКА БЕЗПЕКИ

 План

Уроки Балкан

Кампанія з заборони протипіхотних мін

Профілактика краще, ніж лікування

Основні цілі Спільної зовнішньої політики і політики безпеки

Виконавці Спільної зовнішньої політики і політики безпеки

Європейська Рада

Рада Європейського Союзу

Інститут головуючих країн (Presidency)

Європейська комісія

Держави-члени Європейського Союзу

Спеціальні представники

Інструменти Спільної зовнішньої політики і політики безпеки

Спільні стратегії

Спільні позиції

Спільні дії

Рішення

Укладання міжнародних угод

Декларації

Контакти з третіми країнами

 Ідея про те, що єдина Європа повинна діяти на світовій арені як єдине ціле, стала стимулом для співробітництва країн-членів у процесі вироблення послідовного підходу до реалізації зовнішньої політики. Протягом багатьох років робота в цьому напрямку просувалася повільно, але стабільно.

Перший крок у цьому напрямку було здійснено на початку 1950-х років, коли була зроблена амбіційна, але невдала спроба створення Європейського оборонного співтовариства із шести країн-засновників Європейського Союзу. Після цього, у 1970 р. , був ініційований процес, що одержав назву "Європейська політична кооперація", який мав на меті узгодження позицій країн-членів з нагальних питань зовнішньої політики. Наскільки це було можливим, країни ЄС виступали зі спільними заявами. Однак, стосовно особливо делікатних питань не завжди з’являлась можливість досягти необхідного одностайного рішення.

За останні 15 років Європейський Союз активізує зусилля, спрямовані на те, щоб роль, яка відводиться йому в розв'язанні питань міжнародної політики, більш відповідала його економічному статусу. Конфлікти, що спалахнули в Європі після падіння Берлінської стіни в 1989 р. , переконали лідерів ЄС у необхідності ефективних спільних дій. Не так давно це переконання було підкріплене заходами щодо боротьби з міжнародним тероризмом.

Уроки Балкан

Принцип Спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ) був офіційно оформлений у 1992 р

у рамках Маастрихтської угоди. Саме через декілька місяців по тому спалахнула війна в Югославії. Спроби Європейського Союзу виступити в ролі посередника, запропонувавши політичне рішення для подолання кризи, ні до чого не призвели. Оскільки ЄС не мав власних збройних сил, країни-члени ЄС могли брати участь [у військових] діях тільки в складі сил ООН та НАТО, які деякий час потому були направлені до регіону.

Уроки, отримані під час цих подій, пішли на користь. Так, у світлі Балканських воєн та конфліктів, що мали місце в Африці у 1990-х роках, була розроблена Європейська політика безпеки та оборони (ЄПБО), що є частиною СЗППБ.

У рамках ЄПБО збройні сили та поліцейські підрозділи можуть бути направлені в зони конфлікту для проведення гуманітарних операцій, підтримки миру, врегулювання криз та навіть миротворчих операцій. Воєнні дії здійснюються силами швидкого реагування ЄС, які є незалежними від НАТО, але мають доступ до ресурсів НАТО.

Перші місії в рамках ЄПБО відбулися у колишній Югославії - країні, де попередня кампанія ЄС закінчилась провалом. У січні 2003 р. поліцейська місія ЄС змінила поліцейський підрозділ ООН у Боснії та Герцеговині, а через три місяці потому збройні сили ЄС прийшли на зміну військам НАТО у колишній Югославській Республіці Македонії.

Кампанія з заборони протипіхотних мін

 

У грудні 1997

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні