Самосвідомість особистості як фактор становлення у групі

План

Психологічна суть самосвідомості

Самосвідомість особистості як чинник становлення у групі

Специфіка входження особистості в групу

Література

Психологічна суть самосвідомості

У сучасній науці існують три взаємовиключаючі точки зору на генезис самосвідомості, принципові відмінності між якими викликані не стільки наявністю суперечливих даних, скільки неспівпадаючими визначеннями самого предмета вивчення. Традиційним для більшості напрямів психологічних досліджень є розуміння самосвідомості як початкової, генетично первинної форми людської свідомості.

Прихильники цієї концепції посилаються, передусім, на первинну, на рівні чутливості, самоданість немовляти, тобто на психологічний рівень його самовідчуття. На основі первинної самочутливості і повинен, на їх думку, відбуватися надалі синтез двох різних систем уявлень: про себе як "Я" і про все інше, "не-Я". Потім починає складатися цілісне уявлення про своє тіло, ще пізніше розвивається предметна свідомість, що включає не тільки просторові, але і тимчасові координати і, нарешті, завершальний рівень характеризується наявністю здатності до цілеспрямованого самопізнання.

Дійсно, психологічний механізм індивідуальної самосвідомості включає в себе основні форми первинного самовідображення психічних реакцій ("інтропсихічні почування"), що дають інформацію про біологічний світ людини. Відчуття стану власної активності, самоідентичності в даний момент або протягом певного відрізка часу підтримують у індивіда обов'язковий для будь-якого типу діяльності мінімальний рівень здатності до самовідокремлення.

Структурна єдність найпростіших форм самосприйняття, так зване "почуття Я", завдяки якому людині задається її психосоматична цілісність, — невід'ємна частина самосвідомості, її базис. Але визнання цього факту ще не дає підстав для ствердження, що "почуття Я" розвивається органічно, саме по собі, незалежно від зовнішніх подразників і тому повинне вважатися початковою формою людської психіки загалом. Конкретний аналіз того, як саме утворюються у дітей уявлення про власний фізичний вигляд, дозволяє виділити два наступні основні канали їх формування: перший — самовідчуття, самочутливість, тісно пов'язані з життєдіяльністю організму; другий — інформація про власні тілесні ознаки, що надходить внаслідок комунікативних взаємодій з оточуючими

Виникнення у свідомості дитини топогностичної схеми власного тіла стає можливим тільки внаслідок впливу цих двох інформаційних потоків. Отже, немає досить підстав, щоб розглядати "почуття Я" як щось абсолютно автономне від процесів сприйняття психікою зовнішніх (для неї) чинників.

Виходячи з концепції "первинності", нелегко пояснити єдність вищих і нижчих форм (вищі ніби додаються на певному етапі ззовні) і предметний характер самосвідомості. Здатність до самопереживання виявляється особливою універсальною стороною самосвідомості, яка її породжує, визначає механізм функціонування і навряд чи детермінує інші дискурсивно-організовані форми психічного самоконтролю.

Існує і діаметрально протилежна точка зору (С. Л. Рубінштейн), згідно з якою самосвідомість — нищий вид свідомості, що виник як результат попереднього розвитку останнього. "Не свідомість народжується з самопізнання, з "Я", а самосвідомість виникає у ході розвитку свідомості особистості, по мірі того, як вона стає самостійним суб'єктом".

Зрештою ця концепція побудована на припущенні про виключно зовнішню (екстроспективну) спрямованість нашої психіки на найпершому етапі її розвитку, тільки в якийсь момент раптом виявляє здатність до самосприйняття. Але екстроспективна гіпотеза ніколи і ніким не була переконливо доведена, і вона мало допомагає задовільному поясненню багатьох накопичених

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні