Сатира в творчості М.А. Булгакова

покинув ряди денікинськой армії і став співробітничати в місцевих газетах, назавжди кинувши заняття медициною. Вийшов його перший художній текст «Дань захоплення».

Заняття літературною творчістю було спровоковано небажанням брати участь у війні.

Незадовго до відступу білих з Владикавказу Булгаков захворів поворотним тифом. Коли він видужав весною 1920 року, місто вже зайняли частини Червоної армії. Булгаков став співробітничати в підвідділі мистецтв ревкома. Враження Владикавказу послужили матеріалом для повісті «Записки на манжетах».

У сатиричних фейлетонах і нарисах об'єктом булгаківської сатири стає не тільки «накип Непу», але і та частина населення, чий низький культурний рівень спостерігав письменник: мешканці московських комуналок, базарні торги і ін. Але Булгаков бачить і паростки нового, прикмети повернення життю в нормальне русло.

Булгаков зробив відкриття в своїх сатиричних творах, що увійшло до системи російських національних цінностей і по праву заслужив звання російського національного письменника.

Розглянемо сатиричні напрями в деяких повістях М. А. Булгакова.

2. Повість «Дияволіада».

У 1923-1925 роках Булгаков пише одну за іншою три сатиричні повісті: «Дияволіада», «Фатальні яйця» і «Собаче серце». Булгаков створює речі, практично не відокремлені від сучасності в найпрямішому, вужчому сенсі слова

«Дияволіада» оповідає про час що тільки що минув, але чудово пам'ятного військового комунізму; з описом тих же мізерних, голодних і холодних років початі «Фатальні яйця»; фон «Собачого серця» - гострі та актуальні прикмети Непу.

Першою повістю, що вийшла до читача в березні 1924 року, стала «Дияволіада», сама назва якої, за свідченнями сучасників Булгакова, швидко увійшла до усної мови, перетворившись на прозивне.

У цьому творі Булгаков малює бюрократизм радянських установ. И. М. Нусінов в доповіді про творчість Булгакова констатував: «Дрібний чиновник, який загубився в радянській державній машині - символі «Дияволиади»». Новий державний організм – «Дияволіада».

 

 

2. 1. Короткий зміст повісті.

У цій повісті мовиться про «маленьку людину» Короткова. Непомітний службовець Спімата плутає підпис нового начальника, що носить надзвичайне прізвище Кальсонер, в терміновому діловому папері. Зустріч же його з Кальсонером, вражаюча зовнішність завідувючого (голова, що виблискує вогнями, електричні лампочки, що спалахують на темряві, голос як «у мідного тазу»), а також його здібність до миттєвих переміщень в просторі і разючих трансформацій – остаточно вибиває Короткова з колії і позбавляє здібності розумно мислити. «Двійник» голеного Кальсонера, його брат з бородою «Ассирії і тонким голосом», і Кальсонер - перший, які по черзі попадаються на очі Короткову, - ось, здається, винуватці божевілля героя.

Але на ділі до безумства і загибелі Короткова штовхає не стільки Кальсонери – двійники, тобто випадкові нісенітниці що відбувається, які він не здатний пояснити, скільки загальне відчуття хиткості, невпевненості і ірреальності життя.

Платня, видана сірниками і церковним вином; небувалий-театральна зовнішність грізного начальника – всі ці частковості, не страшні кожна окремо, зливаючись в одне страшне ціле, оголяють беззахисність Короткова, його несміла самота в світі. Боязнь безумства – думка здорового розуму, вона-то і страхує героя. У «Дияволіаді» ж дійсність марить, а людині легше «поступитися їй, визнавши