Сценарій літературного вечора «Гірська орлиця» (До 145-річчя від дня народження О. Кобилянської)

 Сценарій літературного вечора «Гірська орлиця» (До 145-річчя від дня народження О. Кобилянської)

На сцені портрет О. Кобилянської, прикрашений вишитими рушниками. На столику букет квітів або ваза з колосками пшениці або кетягами калини. Вечір відкриває юнак у гуцульському одязі.

1 ведучий.

О. Ю. Кобилянська – класик української літератури кінця ХІХ поч. ХХ століть, гірська орлиця нашої літератури, сучасниця Івана Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Маковея.

В українську літературу ввійшла, пройшовши тернистий шлях, сповнений наполегливої праці, зростаючи в багатодітній родині дрібного службовця в маленькому містечку Гура – Гумора, в Кімполунзі, Сучаві. При неповній середній освіті стала високоосвіченою для свого часу жінкою.

Долаючи зневіру, позбавлена особистого щастя, О. Кобилянська самотужки шукала стежки до свого знедоленого люду і стала в літературі виразником його прагнень і сподівань, взявши на озброєння його мову.

2 ведучий.

О. Кобилянська починала свою творчість німецькою мовою, потім писала польською мовою, але на її життєвому шляху відбулася зустріч з українським постом Миколою Устияновичем – і він став її ідеалом, а потім Ольга Юліанівна познайомилась з Софією Окуневською – однією з найосвіченіших жінок Австрії, - яка і переконала Ольгу Кобилянську писати для свого народу по-українськи. Саме через Софію Окуневську, Наталю Кобринську, Івана Франка, Осипа Маковея йшли наближення О. Кобилянської до української літератури

1 ведучий.

І з верховіть Карпатських гір злинула буковинська орлиця, стала всеукраїнською письменницею. Своїми повістями, оповіданнями, новелами і публіцистичними статтями вона зайняла гідне місце в українській літературі. Кращі її твори перекладено на багато мов, а такі твори, як «У неділю рано зілля копала», «Земля», «Царівна» екранізовані, із великим успіхом ішли в театрах нашої країни та за кордоном. І сьогодні, в день роковин О. Кобилянської хочеться доземно уклонитися пам’яті великої письменниці. Бо дороге, близьке її слово нам, її нащадкам.

Згадайте предків своїх, щоб історія перед вами не згасла, І золотої книжки не згубіть – Заповідала О. Кобилянська

2 ведучий.

Вдома Ольга завжди була зайнята хатньою роботою – батьки хворіли, а родина – велика. Тож коли виїздила кудись, хоч недалеко, жадібно вбирала всі враження, щоб потім перевтілювати їх у художні образи.

1 ведучий.

Про Стефаника почула від подруги Софії Окуневської. Він заходив до Софії в Чернівцях, коли саме там готувалась до видання його збірка «Синя книжечка». Відвідав Ольгу в Белелуї. Замкнута і небалакуча, відчувала піднесення під час довгої прогулянки в саду, коли сиділи на березовій лаві чи ходили поміж дерев. Скісне проміння, пробивалось крізь гілля яблунь і слив, розкидало на траві зелені візерунки. Очі Стефаника світились приязно до неї, його міцна постава здавалася могутньою постаттю.

Ольга Юліанівна схвильовано згадує ту зустріч: (О. Ю. Кобилянська – висока, у довгому теплому платті з шаллю на плечах, волосся укладене на голові віночком, а в руках біла квітка)

«… Давно се було, як були ми ще молоді, як одного разу перебувала я під час феєрії в селі Белелуї, у моїх свояків Сінгалевичів, а ти прийшов відвідати мене, ми ходили довго по гарнім саді і оглядали розкішний зільник під вікнами приходства. Про що говорили – не пригадую… може про літературу і писання.

Ми були трохи змішані, з зільника подала я тобі якусь білу квіточку з-поміж широкого буйного листя, що пахла сп’яняючим запахом, прощаючись ти пообіцяв, що відвідаєш мене в скорі, бо

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні