Сенс життя і ставлення до смерті

усвідомлення людиною свого місця у світі. Таким чином, І. Кант розглядає як форму вираження сенсу життя певний світогляд (у самого Канта — це релігія).

Сократ вважав сутністю людини її внутрішній світ і душу, як форму самопізнання. Дотримання доброчесності, освітлене людським розумом, і є, за Сократом, сенсом життя. Платон визначає сенс людського існування у злитті людини з Богом як творцем світу, підносячи сенс із світу чуттєвого до світу надприродного. Процес злиття світового сенсу з Богом завершив Філон Олександрійський (філософ Стародавнього Риму), котрий вдало поєднав релігійні постулати грецьких філософів з догмами святого письма. Збіг релігійного та філософського вирішення тих чи тих проблем і, зокрема, проблеми людини і сенсу її земного буття, не випадкове: філософія тут виступає методологічним підмурком релігії.

Вихідні позиції існування філософи чітко вказують на її генетичний зв'язок з релігією. Багато філософських проблем, у тому числі й проблема сенсу життя, тепер уже є предметом релігійного осмислення, складовою культової практики. І якщо філософія спочатку виступала у ролі "служниці релігії", то з часом релігія стала предметом філософського дослідження, методологічно незалежного від релігії.

Релігія ґрунтується на положеннях щодо визначального впливу на людину та суспільство надприродного (Божественного прозріння) уявлення про існування душі після смерті тощо. Основоположним принципом релігії є теоцентризм, який пояснює сутність людини актом Божественного творіння. І релігії притаманний відповідно антропоцентризм, оскільки Людина, за святим письмом, вінець творіння.

У сучасній релігії акцентується увага на зв'язках як на вертикальному рівні "Людина — Бог", так і на горизонтальному "Людина — Людина".

Важливо зауважити, що вертикальний та горизонтальний рівні для християнського уявлення (про світ і своє місце в ньому) не відокремлені один від одного

Так, професор богослов'я Н. А. Заблоцький пише: "Християнській свідомості властиво розглядати факти та явища не лише в одній горизонтальній проекції, але й постійно горизонтальне бачити у світлі вертикального, тобто в проекції входження в цей світ царства Божого".

Визначаючи, з одного боку, відносну самостійність дій людини, з іншого — у будь-якому разі дію останньої треба співвіднести з вищим задумом. Тільки така взаємодія вертикального та горизонтального рівнів життя, згідно з висловлюванням того самого професора Н. А. Заблоцького, дає віруючому повноту життя. Якщо повнота життя на вертикальному рівні полягає у прагненні до спасіння, то на горизонтальному — означає солідарність усього людського роду, участь у всіх проявах життя людства, служіння йому, співробітництво з ним. Вертикальний вимір є лише тоді істинно християнським, коли він нерозривно пов'язаний з горизонтальним.

У пошуках сенсу життя людина дістає і взірець моральної особистості — Христа. Саме в його особі люди знаходять ідеал, здатний наповнити сенсом земне життя. Для Ісуса найвищим і єдиним сенсом існування є Бог-Отець, тому па запитання законника, яка найголовніша заповідь, Ісус відповідає: ". . . возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм: це є перша і найбільша заповідь" (Матв. 22, 36 — 38), оскільки у ближньому і через ближнього людина любить Бога, то й друга заповідь — "возлюби ближнього твого як самого себе", — говорить про найвищий сенс існування християнина, даний з неба

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні