Сенс життя і ставлення до смерті

на питання щодо сенсу життя і російські релігійні мислителі М. Бердяєв, В. Соловйов, М. Лосський та ін.

Наприклад, М. Лосський обґрунтував принцип, що лежить в основі системи світобудови. Його принцип полягає у тому, що Бог — це абсолютне творче начало. Кінцевою метою людини є досягнення повноти буття, наближення до неї. Для окремого діяча повнота буття може бути реалізована лише у спільній творчості з іншими діячами та з Божою поміччю, в якій лише і можлива творчість як творення, а не метушня протидіючих сил, різних тенденцій.

Таким чином, релігія як найвище надбання людського духу дає відповідь на високі запити людського розуму: про Бога, про походження Всесвіту добра й зла, про призначення людини на Землі, ставлення людини до дійсності, Божественної реальності.

 

2. Пізнання до розуміння смерті – як одна з головних рис людини

Людина - єдина жива істота, яка хоронить власних мерців. Для життя люди будували житло, що легко руйнується з часом, а для мерців - вічне, багато з якого простояло віки (єгипетські піраміди). Культ предків у різних народів має різні форми, що обумовлено їх неоднаковим ставленням до смерті. Загальним для дохристиянської культури є переконання, що після смерті померлі продовжують користуватися усіма радощами земного світу, тому їм залишали майно, рабів тощо, тим самим знатні люди залишали переваги свого земного життя. При відмінах у погребальних звичаях тут панувало прагнення увічнення не душі, а плоті, зберегти її для наступного неземного життя. Християнський погляд на смерть принципово інший

По-перше, перед фактом уходу з життя усі рівні, смерть усіх зрівнює. По-друге, не сприймається язичницьке обожнювання трупу. Тіло слід віддати землі, щоб звільнити безсмертну душу.

Немає такої епохи, коли таємниця смерті не бентежила б людей. Але сам факт смерті сприймається по-різному. У більшості архаїчних культур ставлення до смерті мало епічний характер. Трагічне ставлення до неї виникає мірою загострення відчуття особистого буття. Але й тут виявляються різні підходи. З одного боку, вже у античності виникає та утверджується тенденція, що сходить від орфіків та піфагорійців до Сократа, Платона, Арістотеля - пом'якшувати трагізм смерті вченням про безсмертя душі та її переселення. Далі ця традиція, хоча й у зміненому вигляді, сприймається християнством та на багато віків стає визначальною в європейському духовному житті. З іншого боку, здійснюються спроби знайти опору для людини у часі смерті через усвідомлення нездоланності коловороту буття, природного завершення життєвого шляху смертю. Таке розуміння складається у філософії стоїків і особливо у Епікура. Людина не зустрічається зі смертю, твердив Епікур (коли ми є, то смерті ще немає, а коли є смерть, то нас вже немає), тому її не слід лякатися. Відсутність страху смерті має місце і в стародавньоіндійській традиції і філософії, де смерть розглядається як «передовий ангел життя». Крім того, оскільки життя сприймалось як страждання, то людину більш лякала не смерть, а тягар нового втілення в нову тілесну оболонку з новим приреченням. Розуміння смерті як природного завершення життєвого шляху властиве стародавпьоєврейському світогляду і знайшло відбиток у старозавітних джерелах. Але оскільки людина бачиться тут не як природна, а як надприродна істота, то й

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні