Серж Лифар як художник

Серж Лифар як художник

Ім'я Сержа Лифаря, визначного діяча балетного мистецтва, видатного танцюриста та хореографа-новатора, відтворювача і директора (на протязі тридцяти років) балетної трупи парижської Гранд Опера, - широко відомо на Заході. На батьківщині Лифаря, у Києві про нього почали говорити порівняно нещодавно: вийшло кілька книжок його пера та про нього, засновано Міжнародний конкурс артистів балету його імені, відкрито меморіальні дошки. Батьківщина, яка в свій час була вимушена незаслужено забути свого славетного сина, нарешті з гордістю згадала про цю прекрасну людину. І якщо офіційна балетна критика 50-х років різко негативно і політизовано відзивалась про його творчість, то сьогоднішня балетна громадськість беззастережно визнає великий внесок Лифаря у розвиток всесвітньої хореографії.

Однак ні в Україні, ні навіть на Заході далеко не всі знають, що крім дара танцювати, ставити балети, виховувати учнів, широко популяризувати танець у всьому світі Лифар мав ще неабиякий хист художника і залишив після себе понад сотні оригінальних картин та малюнків!

Образно кажучи, малював Лифар усе життя - невеличкі ескізи-проекти декорацій або костюмів до своїх спектаклів. Серед його друзів і знайомих його були видатні художники свого часу, такі, як Пабло Пікассо, Жан Кокто, Кассандр (Адольф Мурон), Марк Шагал, які оформили багато його спектаклів. Співпрацювавав з хореографом і Сальвадор Далі, проте його сюрреалістичний проект декорацій та костюмів до знаменитого “Ікару” (з милицями замість лифарівських крил) навіть “революціонером” Лифарем прийнятим не був.

Як художник, Лифар почав творити. . . лише у віці 65 років. Щоб збагнути, чому саме в ці роки безпосередньо присвячує він себе образотворчому мистецтву, необхідно озирнутися назад та зрозуміти, чим був для Лифаря театр Гранд Опера і чим стало для нього вигнання звідти.

1929 року у віці 24 років Лифар стає Прем`єром і головним балетмейстером Парижської Опери

Фактично він відроджує французський балет, його репертуар, трупу, його школу та славу. 1939 року починається Друга Світова війна, Лифар залишається в окупованому Парижі, очолює театр, створює свої кращі спектаклі та рятує французський балет від загибелі. У результаті після звільнення Парижу “вдячна” Франція виганяє його на два роки з театру, звинувативши в коллабораціонізмі та піддавши принизливому процесу “чистки”. Тільки 1947 року він тріумфально повертається до свого рідного театру і в подальші одинадцять років виводить парижський балет на вершини всесвітньої величі. 1958 року його звільняють з театру остаточно. Він не вірить в те, що це остаточно, ще довго бореться, плекає надію, але марно: навіть щирий шанувальник його таланту Президент Республіки та улюбленець французів Шарль де Голь не в змозі йому допомогти.

Це не просто поразка, до якої переможець-Лифар не звик. Це - трагедія, фактично крах його життя. Лифар відчуває себе забутим, викинутим і, головне, - нікому не потрібним. Він значно менше, ніж раніше, ставить спектаклів, хоча і продовжує, в міру можливості, вести широку пропагандистську роботу в галузі хореографічного мистецтва. Він пише книги, статті про балет, читає лекції. Але повноцінного застосування свому таланту, того колишнього масштабу своєї діяльност , адекватного масштабу його особистості, він не знаходить. Він нестерпно страждає від того, що його глибинно творча

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні