Східна політика Европейського Союзу в рамках процесу розширення ЕС на Схід щодо приєднання країн Центральної та Східної Европи

Східна політика Европейського Союзу в рамках процесу розширення ЕС на Схід щодо приєднання країн Центральної та Східної Европи

Польська точка зору

Прийняття Стратегії розширення на нараді у Ніцці, включно із детальним описом розкладу та змісту переговорів із країнами-кандидатами із Центральної та Східної Европи, наблизило до нас перспективу розширення Европейського Союзу. На сході його кордонами будуть кордони Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Литви, Латвії та Естонії, на додачу до існуючого фінсько-російського кордону. Европейському Союзові доведеться розробити адекватну політичну лінію для новоприйнятих членів щодо їхніх сусідів із числа колишніх совєцьких республік, з якими тепер він матиме спільний кордон. Ця індивідуально спрямована політика повинна враховувати пережитки совєцької політичної та економічної системи, які все ще побутують у них.

Польща підтверджує своє бажання брати участь у східній політиці розширеного Европейського Союзу, вперше озвучене в офіційній заяві 31 березня 1998 року на інавґураційній зустрічі, присвяченій початку переговорів про приєднання до ЕС.

1. Передумови, що визначають східну політику Европейського Союзу

Стратегія ЕС щодо розширення визначається насамперед необхідністю розробки когерентної східної політики. Стратегія в принципі усуває конфлікт між Сходом і Заходом, типовий для періоду холодної війни, замінюючи його політикою розширення, як елемента нового порядку. Декларуючи свою відкритість і готовність прийняти до себе нових членів з-поміж країн Центральної і Східної Европи, Европейський Союз бере на себе відповідальність щодо створення інституцій, які сприятимуть побудові спільноти, заснованої на демократії, верховенстві права та добробуті.

За винятком країн Балтії, вступ до ЕС не може бути практичним питанням для Росії чи інших держав, що постали на пост-совєцькому просторі

Виходячи з цього, ЕС уклав низку угод про партнерство і співробітництво з країнами, що матимуть спільний кордон із розширеним у майбутньому Европейським Союзом, включно з Росією та Україною. До них додалися договори з державами Середньої Азії та Закавказзя. Все це було покликано створити загальну мережу співпраці, здатну перекинути мости через прірви у політичному та економічному розвитку, що відокремлюють країни-кандидатки від їхніх сусідів на Сході.

Договір про партнерство та співробітництво з Росією було доповнено і розширено до Спільної стратегії Европейського Союзу щодо Росії, прийнятої 3 червня 1999 року на нараді у Кьольні. 10 грудня 1999 року Рада Европи прийняла Спільну стратегію Европейського Союзу щодо України. У цих діях ЕС відштовхувався насамперед від програми TACIS, розробленої для всіх пост-совєцьких держав, а також від промоційних програм стратегічних інфраструктур TRACECA та INNOGATE.

Різноманітність форм та інструментів співпраці, а також Спільні стратегії Европейського Союзу щодо третіх країн підтверджують висновок, зроблений Радою Міністрів ЕС стосовно покращення взаємодії та координування зовнішньої політики ЕС з метою підвищення її ефективности на рівні як дво-, так і багатостороннього співробітництва. Це рішення передбачає також створення Спільних стратегій щодо специфічних випадків і проблем.

На думку Польщі, зважаючи на перспективу подальшого розширення ЕС, включно із країнами Центральної і Східної Европи, будь-які дії, спрямовані на покращення взаємодії та координації зовнішньої політики ЕС щодо прикордонних та інших країн пост-совєцького простору на Сході Европи, цілком виправдані.

Розширення ЕС на Схід із наступним приєднанням країн ЦСЕ створює нову ґеополітичну ситуацію, коли Російська Федерація, Білорусь, Україна та Молдова стануть безпосередніми сусідами Союзу. Тому

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні