Сід. Корнель

Якщо Родріго виконає її прохання, що скажуть про нього люди? Якщо підкорятиметься велінню довга, значить, кінець любові.

Паж, що прийшов, присікає болісні роздуми: Родріго і Гормас віддалилися з палацу одні, хвилюючись і сперечавшись. Сумнівів немає, один з них ляже від руки іншого. Нещасний інфант вже леліє егоїстичну мрію про можливе щастя і для неї, але, присоромлена Леонорою, приходить в жах від власних планів: «Я божевільна, розум мій засмучений». Корнель вивів на сцену і короля Кастілії, Фернандо, вивів для того, щоб утретє заговорити про абсолютизм.

«Боги праведні, хоробра слуга так мало почитала мене, так мало піклується про те, щоб догодити мені! Ображає дона Дієго, зневажає свого короля! У моєму палаці диктує мені закони! Хто б не був він – сміливий солдат, великий полководець, я зумію збити з нього зарозумілу пиху; та будь він сама доблесть, бог битв, він дізнається, що означає непокору!»

І це говорить король в хвилину відчайдушного положення держави. Наступають маври, і кожен воїн, тим більше такий відважний, як Гормас, необхідний країні. Вольтер засуджував тут Корнеля за невірне, на його думку, ведення драматургічного конфлікту. «Хіба не крупна помилка говорити так байдуже про державну небезпеку? Хіба не було б благородніше почати із зображення глибокого неспокою короля з нагоди нашестя маврів, а потім вже говорити про його не менш серйозне збентеження перед необхідністю покарати графа, послуги якого в даній обстановці були б такі корисні? Хіба не був би досягнутий більший театральний ефект, коли на репліку короля: «Всі надії я покладаю тільки на графа» – відповів би хтось що увійшов: «Граф помер»? І це не додало б хіба ще більшої ціни послузі Родріго, яку той услід за тим надасть, зробивши подвиг значніший, ніж чекали б від графа?»

Не можна не погодитися з Вольтером, це було б цікаво, ефектно, але це не була б п'єса ідеолога абсолютизму Корнеля, а п'єса просвітителя Вольтера. Для просвітителя Вольтера тут важливо було підкреслити народно-цивільні мотиви, для Корнеля – утвердить ідею абсолютної влади. На цьому весь конфлікт трагедії

Гормас – свавільний феодал, що не визнавав авторитету королівської влади, звідси всі нещастя: визнай Гормас із самого початку вирішення короля не підметом обговоренню, як радив йому розсудливий дон Дієго, ніякого конфлікту не було б.

Тому в описаній сцені Корнель на перше місце ставить провина Гормаса. Непокора королеві трактується тут як небезпечніше зло, ніж навіть нашестя ворожих полчищ. Така логіка була, звичайно, чужа просвітителеві Вольтеру.

За два перші акти закохані ще ні, разу не зустрілися на очах у глядача. У третьому акті вони зустрічаються, але за яких обставин! Гормас убитий. Хімена вже звернулася до короля, шукаючи захисту і відплати, на колінах благаючи страчувати людину, отця, що убив її. «Кров за кров!» – вигукує вона.

Хімена вимагає смерті Родріго, але хіба вона її хоче? Немає! Вона одурює себе. Молодий дворянин дон Санчо, закоханий в неї, пропонує свої послуги: «Майте в своєму розпорядженні мою шпагу, щоб покарати винного! Майте в своєму розпорядженні мою любов! Ваш наказ – і рука моя не мерзне!» Що ж відповідає Хімена? З її вуст зривається одне лише слово, кинуте в трагічній неуважності: «Нещасна!»

У неї питають дозволи і навіть накази убити найдорожчу нею людину. А чи

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи