Сільська община

План

Сільська община.  

Розклад сільської общини.  

I. Розвиток ремесла.  

2. Розвиток торгівлі 

3. Воєнні заходи князів.  

4. Збирання данини.  


Сільська община

Джерела не дають нам ніяких вказівок на існування сільської територіальної общини в IX — X ст. Але це зовсім не означає, що її не існувало. В усякому разі, археологічні дані, що характеризують еволюцію поселень східного слов’янства VIII — XII ст. , з певністю говорять нам, що велика родина починає розпадатись і що виникають інші суспільно-економічні колективи. Зокрема вивчення городищ, які являють собою місце поселення великих родин, показує, що або городища втрачають це своє значення, перетворюючись у тимчасові пристановища, або навколо них розвивається селище, або виникав велике відкрите поселення, незалежно від городищ. За обчисленням [В. І. ] Равдонікаса 9, в лісовій смузі поселень східних слов’ян тільки 30 % городищ у тій чи іншій мірі зберігають своє значення. Процес розкладу великих родин повинен був привести до виникнення тільки Сільських общин, бо іншого суспільно-економічного колективу наука поки що не знає 3*. Джерела не дають нам змоги також установити, яка назва була присвоєна сільським общинам. Але в історичній літературі ще за часів слов’янофілів, зокрема [В. М. ] Лешкова, автора роботи «Русский народ и государство [История русского общества и права до XVIII века». — М. , 1858], почали обстоювати думку, що сільська община в Київській Русі називалась верв’ю, про яку говориться в Руській Правді

Проте цю думку заперечив [Ф. І. ] Леонтович, який почав вважати верв задругою, як і верв Полицького статуту. М. М. Ковалевський підтримав і розвинув погляд Леонтовича на основі багатого порівняльно-історичного матеріалу. Енгельс також, обізнавшись з роботами Ковалевського, визнав цілком обгрунтованим існування вервей-задруг у Київській Русі 10.

[М. П. ] Павлов-Сільванський 11 повернувся до думки, що верв — сільська община. Основним його доводом було те, що в Руській Правді передбачається кругова відповідальність верві, якщо на її території станеться вбивство, а інститут кругової поруки він вважав одною з основних ознак сільської общини. Останнім часом думку про те, що верв — сільська община рішуче підтримує Б. Д. Греков. Він спирається в основному на неможливість застосувати статті Руської Правди про дику виру (тобто грошовий штраф, що стягувався з общини за вбивство людини) до верві як великої родини. Дика вира складається з індивідуальних вкладів у неї, а це примушує припускати індивідуальне господарство членів верві. Б. Д. Греков уважає верв не тільки сільською общиною, а й сільською общиною в процесі її розкладу, бо вклад у дику виру не був обов’язковий для всіх членів верві.

Але при глибшому аналізові доводи його виявляються непереконливими. Насамперед не треба забувати встановленого Леонтовичем факту, що верв Полицького статуту — задруга — велика родина, отже що верв є термін, застосовуваний у слов’янства до задруг, патріархальних великих родин. Ми можемо, звичайно, говорити, що тотожність назв ще не означає тотожності інститутів. Але все-таки той факт, що верв’ю слов’яни називали велику родину, має значення, і на нього треба зважати.

Далі, Руську Правду не можна розуміти як

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10