Синергетика як сучасний етап розвитку кібернетичних ідей
Еволюційний етап розвитку характеризується наявністю механізмів, що гасять сильні флуктуації системи, її компонентів або середовища і повертають її до стійкого стану, властивого їй на цьому етапі. Через нагромадження в системі, її компонентах та зовнішньому середовищі змін здатність системи до адаптації спадає і зростає нестійкість. Поступово в системі зростає ентропія. Постає гостра суперечність між старим і новим у системі, а з досягненням параметрами системи і середовища біфуркаційних значень нестійкість стає максимальною і навіть малі флуктуації приводять систему до катастрофи — стрибка.
На цій фазі розвиток має непередбачуваний характер, оскільки він зумовлюється не тільки внутрішніми флуктуаціями (силу і спрямованість яких можна спрогнозувати, проаналізувавши історію розвитку і сучасний стан системи), а й зовнішніми. Це вкрай ускладнює, а то й унеможливлює прогноз. Іноді висновки про майбутній стан і поводження системи можна зробити, скориставшись «законом маятника» — стрибок може сприяти вибору атрактора, «протилежного» минулому
Але насправді розвиток реальних систем включає в себе не тільки прогресивні атрактори, а й атрактори деградації (які з часом можуть змінитися прогресом, а можуть і привести систему до краху) та руйнування. Розглянемо, коли можливі деградація та руйнування системи.
Деградація системи може відбутися за таких умов.
1. Загальносистемні умови:
- система гальмує процес переходу: зі збільшенням кількості нових ознак вона не змінює відповідно свого поводження через що ентропія її зростає, система перестає виконувати свої функції і дезорганізується;
- система вибирає неконструктивну траєкторію або сценарій розвитку, наприклад стає закритою;
- різко зменшується кількість компонентів, необхідних для функціонування;
- зростає кількість неефективних («баластових») компонентів.
2. Умови, що пов’язані з підсистемою управління:
- підсистема управління в точці біфуркації намагається перевести систему на траєкторію, що не відповідає минулому та поточному станам системи (наприклад, «перестрибує» через етапи), або система вибирає один сценарій і відповідну йому дисипативну структуру, а підсистема управління «допомагає» їй будувати іншу;
- підсистема управління (а не сама система, як у першому випадку) гальмує процес переходу в точку біфуркації;
- підсистема управління після катастрофи не змінюється або змінюється недостатньо й у результаті тягне систему на старий, віджилий атрактор;
- підсистема управління недостатньо узгоджена з підсистемами, компонентами або системою в цілому (наприклад, нав’язує системі стрибок при відсутності об’єктивних умов для нього);
- для досягнення загальносистемних цілей ігнорується необхідність узгодження їх із цілями підсистем, тобто робиться спроба досягти загальносистемного оптимуму за рахунок під-
- систем;
- підсистема управління не виконує своїх функції або гіпертрофує їх.
Руйнування системи може відбутися якщо:
- зазначені щойно умови деградації існують протягом тривалого часу, а зусилля з коригування структури й поводження системи або підсистеми управління недостатні, несвоєчасні, нерезонансні із системою тощо;
- зовнішнє середовище здійснює сильно впливає на систему;
- внутрішні