Синоніми в українській мові

— Вітчизна, губи — вуста, лоб — чоло, обличчя — вид — лик — пика, очі — баньки, півень — когут, гарно — ловко — файно, обрій — небосхил — вид­нокрай — крайнебо — горизонт, віщий — пророчий.

Лексичні синоніми є найвиразнішими й найпоширеніши­ми образними засобами мови. З їхньою допомогою у мовленні можна не тільки уникнути неприємного повтору одних і тих самих слів, а й точніше передати інформацію, бо є можли­вість передати відтінки думки, уточнити деталі, ознаки, властивості. На віддалених асоціативних зв'язках між оз­наками предметів і явищ відбувається перенесення або роз­ширення значень слів, виникають образні назви. Це окремі слова-синоніми та цілі описові синонімічні звороти, що ма­ють назву перифраза (іноді кажуть — парафраза). Перифраза — стилістична фігура (побудова), відома в ри­ториці й поетиці ще з давньогрецьких часів. Вона концентрує в собі найвиразніші, найчастіше образні ознаки й стає ніби прихованою синонімічною назвою, наприклад: Багряний лист в гаю кружля, шумлять отави молодо. Чого-чого вдягла земля осіннє золото? (Д. Луценко); Я скоро буду виходити на вулиці Києва з траурною пов'язкою на рука­ві — умирає мати поезії мого народу! (Л. Костенко). По­няття жовте листя передане через ознаки інших двох — осіннє і золото, поняття мова — через поняття мати і поезія.

Українська мова має усталені перифрази: Кобзар України (Т. Шевченко), Великий Каменяр (І. Франко), Дочка Про­метея (Леся Українка), столиця України (Київ), місто Лева (Львів), чорне золото (кам'яне вугілля) та ін.

Синонімічні функції виконують і евфемізм й

Це слова чи словосполучення, які пом'якшують враження від висловленого тим, що називають непрямо, а опосередковано, через іншу ознаку. На певні слова (лайки, неприємні назви) суспільство накладає табу (заборону) й замість цих слів використовує інші. Замість слова брехати кажуть говорить неправду; аналогічно: дурний — нерозумний, п'є — заглядає в чарку, грубіян — погано вихований.  

Синонімія в українській мові

Відомо, що рідна мова є найціннішим і незамінним скарбом кожного народу Якщо силоміць або підступно відняти в будь-якого народу мову, він перестане бути народом, стане просто населенням — без імені, без пам'яті, без дорогоцінно­го духовного спадку, який йому залишили попередні покоління.

«Життя духовного основа», — так коротко, але виразно сказав про суспільну роль мови М. Рильський. А культура самої мови — неодмінна ознака і складова частина культури людини взагалі.

Тож, зрозуміло, кожна людина повинна збагачувати свій словниковий запас, дбати не лише про точність, ясність своєї мови, але й про її образність, емоційність.

Засобів образності в українській мові багато. Серед них — синоніми. Ще з початкових класів знаємо, що це слова однієї частини мови, які є назвою того самого поняття, спільні за своїм основним значенням, але відрізняються семантичними відтінками або емоційно-експресивним забарвленням. Так, у М. Коцюбинського читаємо: «Андрій підійшов до хати. Крива, похилена халупка, з чорною стріхою і білими стінами, стояла поміж вікнами осель, колись побудованих фабрикою для робіт­ників, і здавалась чимось живим і теплим серед холодних мерців».

Тут слово хата означає звичне для села житло людей. Словом халупка автор підкреслює, що те житло старе, мале, криве, мало чим

1 2 3 4 5 6