Система соціального захисту від професійних ризиків

праці на підприємствах;

одержувати пояснення та інформацію, у тому числі в письмовому вигляді, від роботодавців про стан охорони праці, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання;

брати участь у роботі комісій з випробування та приймання в експлуатацію виробничих об'єк­тів, засобів виробництва та індивідуального захис­ту, апаратури та приладів контролю як незалежні експерти;

видавати роботодавцям обов'язкові для вико­нання приписи про усунення порушень норматив­них актів про охорону праці;

брати участь у роботі комісій з питань охорони праці підприємств;

обмежувати, призупиняти або забороняти експлуатацію устаткування, дільниць, цехів та підприємств у разі порушення правил і норм охо­рони праці;

накладати штрафи на роботодавців та посадових осіб підприємств, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.

Всі види соціальної допомоги потерпілим та їх утриманцям, вся профілактична та організаційно-методична робота щодо запобігання нещасним ви­падкам на виробництві здійснюється Фондом за рахунок коштів Фонду.

Фінансування Фонду

Фонд має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування. Вся діяльність Фонду здійснюється виключно за рахунок внесків роботодавців. Гроші Державного і місцевих бюд­жетів, а також гроші працівників не витрачають­ся на ці цілі. Підприємства роблять внески один раз на рік (з 15 березня по 15 травня), відшко­довуючи вже зроблені Фондом протягом минуло­го фінансового року витрати.

Така модель фінансування соціального стра­хування від нещасних випадків уже кілька десятиліть використовується в Німеччині і дуже добре зарекомендувала себе навіть у роки величез­ної інфляції після першої та другої світових воєн, а також після об'єднання Німеччини, коли від ба­гатьох підприємств колишньої НДР неможливо було отримати потрібний розмір внесків. Цей при­клад показує, що всередині цієї системи фінансу­вання можна дуже швидко реагувати на зміни економічної ситуації не тільки на окремих під­приємствах, але і в цілих регіонах, галузях.

Тарифи внесків переглядаються через кожні 3-5 років і диференціюються двічі: спочатку на галузе­вому рівні - залежно від групи техногенного ризи­ку підприємств (таких груп передбачається 6), потім - по підприємствах - залежно від рівня травматизму і стану охорони праці, тобто по кож­ному підприємству визначається знижка з галузе­вого тарифу (при низькому рівні травматизму і доброму стані охорони праці) або надбавка до га­лузевого тарифу (при високому рівні травматизму і поганому стані охорони праці).

Тарифи для дрібних підприємств (з числом пра­цюючих до 20 чоловік) простіше й зручніше вста­новлювати без другої диференціації, тобто тільки залежно від групи техногенного ризику.

Межі диференціації страхових тарифів за гру­пами ризику можуть коливатися від 0,6 до 20% від річного обсягу виплачуваної заробітної плати. В Іспанії, наприклад, вони становлять 0,9-18%, в ФРН - 0,6-16 %, в Японії - 1,0-15 %, в Фінляндії - 0,3-11 %.

Передбачається й ще один важіль економічного стимулювання та спонукання роботодавців до підвищення рівня безпеки та гігієни праці: якщо нещасний випадок стався внаслідок грубого порушення роботодавцем законодавства про охорону праці, то Фонд соціального страхування може за­жадати від нього компенсації всієї суми збитку, крім сплати встановленого щорічного тарифу. Залишки сум від можливого перевищення доходів над видатками Фонду за результатами

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні