Слово і контекст

1973: 267].

Лексичну сполучуваність розуміємо як контекстуальну здатність слова вступати в зв’язки з іншими словами. Залежно від факторів, які впливають на поєднання слів, розрізняють лексико-синтаксичну та лексико-фразеологічну сполучуваність. Лексико-синтаксична сполучуваність — це набір і умови реалізації синтаксичних зв’язків слова, це сполучуваність певних граматичних розрядів слів. Наприклад, у слов’янських мовах прикметники і слова, що вживаються в їх функції, можуть сполучатися передусім з іменниками, дієслова — з іменниками, прислівниками і т. ін. Для визначення лексико-синтаксичної сполучуваності достатньо знати, до якого граматичного класу належить слово. Сама граматична характеристика слова свідчить про сполучуваність з іншими розрядами слів.

Лексико-фразеологічна сполучуваність постає в наборі та умовах реалізації лексичних поширювачів слова, визначених його індивідуальною семантикою, тому вона завжди накладає обмеження на лексико-синтаксичну. Дихотомія лексико-синтаксична та лексико-фразеологічна сполучуваність випливає з протиставлення синтаксис — фразеологія (наука про сполучуваність). Фразеологія в цьому розумінні вивчає “індивідуальні значення даних конкретних словосполучень, подібно до того як лексика має справу з індивідуальними (лексичними) значеннями конкретних слів; у цьому плані фразеологія корінним чином відрізняється від синтаксису, який має предметом свого дослідження “типи словосполучень”,  “формальне значення словосполучень” [Поливанов 1928: 60-61]. Думку Є. Д. Поливанова останнім часом підтримують деякі мовознавці. Наприклад, А. М. Мухін пропонує назвати одну з галузей лексикології “Вчення про фрази” [Мухин 1967: 16], а  М. М. Копиленко фразеологією називає науку про сполучуваність лексем [Копиленко 1973: 10]. До такого використання термінів схиляється Н. З. Котєлова: “Якщо залишити термін “синтаксична сполучуваність”, то треба лексичну сполучуваність назвати фразеологічною сполучуваністю, маючи на увазі співвідношення фразеологія : синтаксис. Під фразеологією в такому разі розуміємо синтагматичні одиниці, які складаються із словникових слів, фрази і фраземи, їх типологію, організацію, регламентацію, склад, зв’язки компонентів і т. д. (а також вчення про такі одиниці і їх організацію)” [Котелова 1975: 83]. Термін “лексико-фразеологічна сполучуваність” використовує Е. М

Мєдникова [Медникова 1974: 190], О. C. Ахманова [Ахманова 1967: 46], а “фразеологічна” – О. І. Смирницький [Смирницкий 1957: 53]. У цьому ж розумінні В. В. Виноградов вживав вираз “фразеологічне оточення слова” [Виноградов 1960: 5].

Доводиться лише пошкодувати, що термін “фразеологія” закріпився лише за сталими словосполученнями, оскільки розмежування лексико-синтаксичної та лексико-фразеологічної сполучуваності не означає, що вони не вступають між собою в складні взаємовідношення. У цілому сполучуваність слова — це парадигматика його синтагматичних властивостей, упорядкована сукупність його синтаксичних зв’язків, а також слів, що з ним сполучаються.

На особливу увагу заслуговує лексична сполучуваність у співвідношенні зі значенням слова, зокрема питання про те, чи значення слова впливає на сполучуваність, а чи сполучуваність зумовлюється значенням. Відповідь на нього найпeрше залежить від того, визнає чи не визнає дослідник лексичне значення самостійною одиницею мовної системи (питання про семантичну автономію). З цього приводу сьогодні існує три різні думки. Н. М. Амосова,  Б. Ю. Городецький, С. Д. Кацнельсон, М. Т. Тагієв, С. Ульман  та деякі інші вчені слідом за К. Бальдінгером і Г. Кронассером вважають, що будь-яке слово і поза контекстом має все багатство значень, яке воно може набувати в ньому. Зрозуміло, що прихильники цієї теорії зводять функцію контексту (вужче – словосполучення) у разі полісемії слова до відбору й актуалізації одного зі значень. Оскільки лексичне значення слова постійне, то сполучуваність слова зумовлена його семним складом. У самих значеннях слів уже закладено

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні