Слово і контекст

ґрунтується на предметно-чуттєвому означенні, то вторинні значення узагальнюють і мовний досвід, тобто відтворюють власне мовний, семантичний рівень пізнання. “Рух значення слова в процесі рефлексійного колективного мислення проходить ступені аперцепції, тобто залежності колективного сприйняття від минулих досвідів, від обсягу знань про предмет і від уміння повернути мовні явища самі на себе. Розмежовуючи в значенні слова, передусім кореневого, поняттєвий смисл і власне лінгвальне значення, усвідомлюємо, що друге виходить із першого” [Жайворонок 1999: 37]. Наприклад, первинне значення лексеми вовк – “хижак родини собачих, звичайно сірої масті” включає суттєві поняттєві ознаки. Ключовим елементом тлумачення є поняттєва лексема-гіперонім: вовк-хижак (як і лисиця, і рись, і куниця). Посередницька роль слова видається універсальною, бо через нього ми усвідомлюємо не лише поняття про той чи інший предмет, а й творчі потенції самої мови, яка породила і слово, й поняття. Нові значення виникають унаслідок “згущення” чуттєвого поняттєвого образу в слові [Потебня 1976: 23] або внаслідок узагальнення мовного досвіду. Чуттєвий образ якогось предмета може асоціюватися з образом іншого предмета, внаслідок чого образ, скажімо, тварини  уподібнюється образові людини (ведмідь – “хижа тварина”, ведмідь – “незграбна, неповоротка людина”; свиня – свійська тварина, свиня – “неакуратна людина”). Нове значення виникає на основі міфу-порівняння, нового узагальненого поняття, що виникло в колективній свідомості мовців. Водночас мова витворює цілу низку предметних слів на основі, скажімо, назв дій чи ознак, значення яких можна пояснити лише через відсилання до вихідної лексеми, тобто спираючись на внутрішньомовні зв’язки, напр. : вовк (найменування предметності) – вовкуватість (опредметнена властивість за значенням ознаки вовкуватий) [Жайворонок 1999: 38]

Цікаву й корисну наукову інформацію дає контрастивне вивчення зв’язків і співвідношень між прямими та переносними значеннями слів. Кожна мова відзначається оригінальністю в характері лексичних переносів, що є відображенням своєрідного пізнання світу речей. Якщо однакові переноси свідчать про спільні для багатьох чи всіх мов семантичні закономірності, то оригінальні вказують на специфічеість, неповторність національного мислення і відповідно мовного світосприйнятт, пор. укр. селезень “качур” і “намерзлий візерунок на віконних шибках”. Переноси значень відбуваються як за суттєвими, так і за несуттєвими ознаками.   Тут простежуються і універсальні і ідіолінгвальні особливості.

Специфіка нереферентних слів полягає у тому, що уявлення, які склалися у певній культурі про ту чи іншу нематеріальну сутність, яка стоїть за кожним з таких слів, відображені передусім у мові і можуть виражатися під час аналізу найуживаніших контекстів слова, а не в результаті аналізу властивостей самої реалії, позбавленої матеріальної онтології.

Нарешті, не слід забувати і про національно-культурний компонент лексичного значення як універсальне в ньому нашарування, що відбиває різноаспектні, звичайно унікальні денотативні, сигніфікативні та конотативні ознаки референта, породжені етнокультурною специфікою його сприйняття і відтворення у слові [Бурбак 1986: 56-57; Дяченко 1997: 41]. Зауважимо, що національно-культурний компонент значення включає також національні асоціації, пов’язані з певними словами, які для кожної мови неповторні, однак ніколи не фіксуються в тлумачних та перекладних словниках. Їх поділяють на асоціації, пов’язані з внутрішньомовними чинниками, такими як внутрішня форма слова, дію переносних значень, входження слова в певні словотворчі парадигми, звукові зближення тощо (умовно їх назвемо мотиваційними асоціаціями), та асоціації, пов’язані знаціонально-культурним контекстом у найширшому розумінні. Хоч вони належать до периферії семантичної структури

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні