Слов'янські народи і мови

Однак починаючи з XIII ст. , у пам'ятках із Північної Русі засвідчується закінчення -тъ (идутъ), про походження якого висловлено кілька припущень, але загального пояснення немає.

28. Найдавніші східнослов'янські пам'ятки засвідчують дієслівні форми без кінцевого -т(-ть), особливо у третій особі однини теперішнього і майбутнього часів (напр. , напише — Остромирове євангеліє 1056—1057 рр. ), унаслідок його відпадіння (існують й інші гіпотези про виникнення форм без -т-). Форми без -т- успадкували й зберегли українська та білоруська мови.

29. Загальнопоширеним закінченням дієслів першої особи множини теперішнього та майбутнього часів у мові давніх східних слов'ян було -мъ. Поруч із ним на територіях сучасних України, Білорусії, біля верхів'їв Дніпра, Західної Двини та Волги, на Новгородщині та Псковщині функціонував варіант -мо. На північно-західному ареалі засвідчується й флексія -ме. Усі варіанти (-мь, -мо, -ме) могли бути у праслов'янських діалектах, але це не доведено. Флексія -мо поруч із функціонує в більшості українських говорів. Варіант -мо є нині нормативним і характеризує українські форми дійсного способу порівняно з формами російської, білоруської та деяких інших слов'янських мов. Поодинокі форми на -мо в давньоруських текстах виступають в XI—XII ст. (пьємо — Ізборник 1073 р. ).

30. На півдні Русі стійко зберігався кінцевий в неозначеній формі дієслова: пити.

Засвідчуються й особливості синтаксису.

31. Певну особливість синтаксису південних говірок Русі становило частіше, ніж в інших, вживання успадкованих праслов'янських сполучників, сполучних слів і часток а, та, чи (чили, ци), бо, яко, коли.

32. Яскравою рисою синтаксису на півдні Русі було вживання прийменника до в конструкціях на позначення адресата дії або об'єкта, куди спрямований рух. Очевидно, вони були успадковані з праслов'янської мови, але збереглися тільки на названому ареалі Київської Русі. Засвідчуються в багатьох південних пам'ятках, в тому числі в "Повченьї" Володимира Мономаха (до Кыєва.

. Ђздих ко w[т]цю), Київському, Галицько-Волинському літописах, Києво-Печерському патерику. Нині такі конструкції характеризують українську мову в колі східнослов'янських.

33. Праслов'янська темпоральна конструкція з прийменником за + іменник на позначення частин доби, пори року, світлових явищ та ін. у родовому відмінку активніше використовувалася в південних, ніж в інших говірках Русі: не точью за живота. . . сотвориша. . . но и по смерти єго ("Повість минулих літ").

34. Чимало відмінностей виявлено в словниковому складі південних говорів (специфічні лексеми південного регіону Київської Русі наводяться на с. 696). До них варто додати зафіксовані в Галицько-Волинському літописі слова: гай, дЂлъ — "вододільний хребет гори" (пор. укр. діал. д'іл, род. відм. — д'іла), полонина.

Необхідно зазначити, що діалектні відмінності існували й у словотворі давніх східних слов'ян.

35—36. Гадаємо, південний ареал мали успадковані з праслов'янської мови суфікси -ощи (ничить трава жалощами — "Слово о полку Ігоревім"; а кто пакощами порежеть конь — "Правда Руська") та суф. -ава (мятеж великъ и стонава и кличь — Київський літопис). Імовірно, в частині південних говірок Русі функціонував суфікс -юкъ (-чюкъ), за допомогою якого творилися іменники на позначення молодих осіб від назв занять, імен, прізвищ батьків (чи рідше — матерів).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні