Соціальна філософія Томаса Гоббса

style="font-size: Можна погодитися з Декартом, зазначає він, що з факту мого мислення безпосередньо випливає факт мого існування, оскільки той, хто мислить, не може бути ніщо. Однак спроби Декарта визначити це існування як «дух», «душа» або «розум» викликають серйозні сумніви. Не можна ототожнювати функцію з тим, кому вона належить. З того факту, що я гуляю, не можна зробити висновок, що я прогулянка. Всі філософи, зазначає Гоббс, відрізняють суб'єкт від його здібностей та актів[3,414с. ]. Водночас самі ці акти цілком залежать від суб'єкта як свого носія. Не можна собі уявити танець без того, хто танцює, пізнання без того, хто пізнає, мислення без того, хто мислить. Звідси випливає, що дух не має самостійного буття, а мислення перебуває в залежності від матерії, оскільки сутність нашого «Я» як мислячої речі визначається тільки її матеріальністю. За своєю сутністю людина є тіло. На думку Т. Гоббса, «суб'єкти будь-якої діяльності можуть бути збагнуті лише як дещо тілесне, або матеріальне» [3,415с. ]. Інакше довелось би визнати, що думають не люди, а думки, або що люди думають думками. Отже, робить висновок Гоббс, «ми не можемо відокремити мислення від мислячої матерії» [3,415с. ].

Але в чому полягає природа цього мислення? На чому ґрунтується його послідовність або логіка? Розглядаючи ці питання, Т. Гоббс намагається представити розумову діяльність людини як продукт тілесної діяльності, як результат взаємодії її тіла із зовнішньою природою

І в цьому плані мислення, за Гоббсом, фактично збігається з чуттєвістю, зводиться до неї. «Наскільки я можу згадати, — пише він, — не існує іншого акту людського розуму природного походження, який би вимагав для свого здійснення чогось іще, окрім народитися людиною і користуватися своїми п'ятьма чуттями» [5,139с. ]. Що ж до мислення, то воно є не що інше, як зв'язок чуттєвих образів, уявлень. Думки — це відчуття, збережені нашою пам'яттю, а їхній порядок (зв'язок) є продовженням тієї послідовності, що має місце під час прямого чуттєвого відображення дійсності. Порядок і послідовність думок визначаються порядком матеріальних речей та їхніх властивостей, відображених нашими відчуттями. Звичайно, мислення, яке оперує ослабленими відчуттями й залишками первісних рухів, утрачає характер природної необхідності, адже тут з'являється елемент випадковості й довільності, але загалом залежність між логікою мислення і фізичною закономірністю зберігається. Найважливішим принципом, що впорядковує наші думки, є закон причини.

Спираючись на причинний зв'язок природних речей, розумна істота здатна передбачити прийдешність або знати минуле й, отже, цілеспрямовано будувати поведінку відповідно до своїх потреб. Ступінь розвитку цієї здатності, вважає Гоббс, цілком залежить від досвіду. Вона не є чимось специфічним для людини й притаманна будь-якій істоті, наділеній відчуттями й пам'яттю. Однак у людини цей досвід набуває значного розвитку. І здійснюється це завдяки мові.

2. Учення про мову

Усі інші здібності людини, які видаються властивими лише їй, насправді, вважає Гоббс, «виникли лише завдяки винаходу слів та мови. Єдине, чим відрізняється розум людини від чуттєвої природи інших істот, це здатність давати назви, іменувати свої уявлення. Те, що ми визначаємо, наприклад, як розуміння, є уявленням, але опосередкованим словами. Людський розум не має іншого руху, крім відчуттів, думок та зв'язку думок, хоча за допомогою мови й методу ці самі

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12