Соціальна робота з людьми, що мають функціональні обмеження

План

  1. Поняття інвалідності, її причини та види
  2. Особливості соціальної роботи з людьми, що мають функціональні обмеження.
  3. Загальні принципи, форми і методи соціальної роботи з інвалідами.
  4. Організація соціальної допомоги людям, що мають обмежені можливості, різними установами 


1. Поняття інвалідності, її причини та види

Втрата здоров’я для кожної людини є болісною і запобігти цьому не може навіть найрозвинутіше, економічно процвітаюче суспільство. Залишаючись і досьогодні актуальним, це питання набуває більшої гостроти і важливості на початку третього тисячоліття, у час суспільних перетворень, які суттєво впливають на долю окремої людини і визначають її життєвий шлях. Знаходячи власні фізичні і духовні резерви, долаючи психологічні проблеми, людина з обмеженими психофізичними можливостями часто не в змозі вести повноцінний спосіб життя внаслідок певних перешкод, які є у суспільстві. Велику роль у створенні благополучних соціальних умов для нормальної життєдіяльності інвалідів відіграє рівень усвідомлення цієї наболілої проблеми у суспільстві.

Певні стереотипи, міфи, соціальні та естетичні погляди стосовно людей з відхиленнями від норми у розвитку формувалися протягом історичного періоду і мають свої особливості. Рівень економіки, характер суспільного виробництва, зміни в політиці, типах світогляду позначилися на формуванні у суспільній свідомості образу каліки, сліпої, глухої, психічно хворої, розумово відсталої людини, інваліда. У міру того, як удосконалювалися економічні та соціальні умови життя, змінювалися підходи до визначення категорій “здоров’я”, “норма”, “інвалідність”, “соціальна повноцінність”, формувалися концепції й моделі соціальної підтримки

Християнська традиція милосердного, добродійного ставлення до неповносправних людей простежується ще за часів Давньоруської держави. Так, у “Літописі Руському за Іпатським списком” згадується, що князь Володимир “одного разу почув читане в Євангелії”: “блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть” і далі “повелів спорядити вози і накладав хлібів, м’яса, риби і овочів різних, і мед у бочках, а в других квас. І стали возити по городу, запитуючи: “Де недужі чи старці, що не можуть ходити? І тим роздавали все на потребу”.

В українській та російській мовах до кінця XVIII ст. людина з вадою розвитку тлумачилась, як каліка – “калека, хромец, слепец” – давньоруською, що знаходимо у пам’ятках давньоруської літератури.

Питання соціального захисту покалічених, хромих і сліпих відбито в Уставах князів Ярослава, Володимира, Всеволода. У пам’ятці слов’янської публіцистики “Стоглаві” привертається увага до убогих, злиденних, які не можуть самостійно заробляти собі на життя через хворобу.

На початку XVIII ст. у слов’янських мовах починає вживатися слово “інвалід”, яке за походженням означає – безсилий, слабкий, тяжко поранений, що прийшло в українську і російську мови з французької і до кінця XIX ст. вживалося в значенні “той, хто відслужив, заслужений воїн, який непристосований до служби через каліцтво, поранення, старість”.

У науковій літературі дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, хронічно хворих дітей та дітей з патологічними станами визначають як “аномальних”, “неповноцінних”, “дітей-інвалідів”, “дітей з особливими потребами”, “дітей із спеціальними потребами”, “дітей із труднощами у навчанні”, “дітей з обмеженнями”, “дітей з обмеженими розумовими та фізичними можливостями”, “дітей з обмеженими психофізичними можливостями”, “дітей

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні