Соціальна структура Речі посполитої і князівства литовського

лише місцевостях через місцеві привілеї вони не виконувалися без указу господаря. До XVI ст став вироблятися апеляційний порядок, що виражався в подачі скарг господарю на осіб, виправданих пам'ятниками. Статут 1566 р. , що встановив апеляцію, лише затвердив звичай, що існував вже. Судова діяльність намісників-державців зменшувалася незрідка в земельних справах практикою третейського суду, а також судів копних. Последние, на думку М. До. Любавського, були подальшим розвитком і видозміною діяльності «вервей» Російської Правди і виникли на грунті кругової відповідальності місцевих суспільств за своїх членів і влади, що витікала звідти, над ними. Кордони копних околиць не збігалися з межами волостей, а мали самостійне походження, природне або штучне. Копниє суди діяли тоді, коли потерпілий скликав обхідних жителів шукати між себе злочинця; крім того вони вирішували деякі цивільні правопорушення між сусідами (потрави), і їх рішення, як особливий вигляд полюбовного розгляду, були обов'язкові.

Намісникі-державци часто доручали лагодити суд в управу своїм намісникам і маршалкам, а статут 1529 р. узаконив, аби в цьому розгляді ще брали участь двоє земян по вибору державців («присяжні земяни»), Окрім цих чиновників, були ще децкие, що посилалися для приведення кого-небудь до суду або для майнових стягнень і що отримували за це «децковання», яким ділилися з намісниками-державцями; вижи, отримуючі «вижов’я» за офіційне посвідчення різних правопорушень;увязчие, отримуючі «увязчее» за введення у володіння; писарі і дяки, завідуючі письмоводством при намісниках-державцях. Намісникі-державци при відправленні своїх посад отримували різні доходи, а саме наміснитцтво розглядалася як «годування»

При призначенні на посаду вони, як і інші урядники, платили господарю «чолобиття», так що в XV ст призначення на посаду отримало характер справжнього продажу. Наміснитцтво роздавалося «на рік», «до волі государевою», але найчастіше «до живота», а незрідка переходили з відома господаря і по спадку. Деякі повіти не роздавалися в управління намісникам-державцям і тивунам, а підкорялися прямо воєводам і старостам, що сиділи в головних містах і володіли волостями на тих же підставах, як і намісники-державця.

Вони отримували свої воєводства і староства довічно або до заміни їх іншим урядом. Воєводам і старостам належав загальний нагляд за урядниками, не виключаючи в деяких випадках і намісникяв-державцяв. Вони і виводили в полі з повітів ополчення намісникяв-державцяв, князів і панів і т. д. ; останні були лише органами їх. Ратних людей перевіряв загальний начальник війська, гетьман, а збір серебщини з них — подскарбій. Воєводи і старости були головними в областях; перед ними часто, окрім нижчих інстанцій, вчинялись судові справи. Юрисдикція їх тягнулася на всіх жителів області; інколи вони судили навіть намісників-державців і тивунів, за винятком тих з них, які були призначені господарем і панами-радою без представлення воєвод і старост; були і інші вилучення, по особистих привілеях. На суді воєвод і старост присутні і подавали «раду» місцевий владика, а також господарські урядники, що проживали в головному місті; до них приєднувалися інколи князі, пани, старші бояри або намісники, але вони були в основному пасивними свидтелями судна — тими «светками», «людьми добрими», на яких можна було посилатися в разі вторинного порушення справи. У землях Волинською, Полоцкой, а також, мабуть, Вітебською, Київською і Подільською суд виробляється і на обласних сеймах, причому вирішувалися по перевазі такі справи, в яких виникало питання про

1 2 3 4 5 6 7 8