Соціальне сирітство в Україні

використаних джерел та додатків.

  

РОЗДІЛ І ДІТИ-СИРОТИ І ДІТИ, ПОЗБАВЛЕНІ БАТЬКІВСЬКОГО   ПІКЛУВАННЯ – АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

1. 1.   Соціальне сирітство в Україні як соціальне явище.

Для будь – якого суспільства характерним  є такий зв'язок : зі зниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у суспільстві активно виявляється феномен соціального сирітства – зростає кількість дітей, які залишаються без батьківського піклування , ця ознака, нажаль, не обминула і нашого суспільства.

«За даними Державного комітету статистики України у 2005 році продовжувався процес зменшення численності дітей в Україні та зниження їх питомої ваги у загальній кількості населення. На 1 січня 2004 року чисельність дітей і підлітків до 18 років становила 10488953 особи, а на 1 січня 2005 року – 10142916, тобто протягом року зменшилася на 346037 осіб» [К. Н. Осипчук. , 1998,18 ].

«Протягом 2005 року в Україні народилося 389208 дітей. Із загальної кількості дітей, які народилися в 2005 році, 59,5 – другі діти і тільки 11,1 відсотка – діти третього народження і наступних , що характеризує малодітність українських сімей. При цьому 12 дітей  народили матері віком 13 років, 133 дитини – 14-річні, 962 – 15 – річні, 135905 – 16-17 річні» [К. Н. Осипчук. , 1998,10] .

Важливою причиною, що призводить до збільшення кількості сімей, де мати сама виховує дітей , крім розлучень, є смертність чоловіків працездатного віку. Так, в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш ніж утричі перевищує жіночу смертність, у віковій групі 30-34 роки – у чотири рази.

«Сирітство – соціальне явище, зумовлене наявністю у суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишилися без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав – або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми» [Л. С. Волинець

, Н. М. Комарова. , О. Г. Антонова-Туренко, 1998, 14].

Вирішення проблеми дітей, які потребують опіки та піклування місцевих органів виконавчої влади , це їх обов’язок. Безпосереднє виконання функцій по виявленню таких дітей, запровадженню і оформленню ними опіки та піклування покладаються на відділи (управління) освіти, охорони і здоров’я, соціального захисту населення, у справах сім’ї та молоді, служби у справах неповнолітніх. Перебуваючи у постійному контакті, вони зобов’язані вживати всіх можливих заходів щодо захисту прав та інтересів неповнолітніх, які втратили батьківське піклування, були покинуті, виховуються у сім’ях    опікунів, інтернатних закладах (у тому числі приватних), надавати допомогу органам  опіки й піклування у своєчасному побутовому влаштуванні таких дітей (додаток Б).

«Соціальне сирітство – це соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків по відношенню  до неповнолітньої дитини. Соціальні сироти – це особлива соціально – демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально – психологічних причин зосталися сиротами при живих батьках. До них належать і безпритульні та бездоглядні діти [Л. С. Волинець. , Н. М. Комарова. , О. Г. Антонова-Туренко, 1998, 149].

За визначенням ЮНІСЕФ (Дитячого фонду ООН) діти вулиці це:

• діти, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах (покинутих будівлях тощо) або не мають взагалі постійного пристановища і кожен день ночують

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні