Соціальне сирітство в Україні як соціально-педагогічне явище

СОЦІАЛЬНЕ СИРІТСТВО В УКРАЇНІ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОПЧНЕ ЯВИЩЕ 

Для будь-якого суспільства характерно, що із зниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей в ньому активно проявляється феномен розвитку сирітства — зростає кількість дітей, які залишилися без батьківського піклування. Ця риса, нажаль, не обминула і нашу країну. Становище дітей, що втратили опіку біологічних батьків нині дуже складне. Як проблема національного значення, що потребує першочергового розв'язання, а також для стабілізації демографічного розвитку України, має розглядатись питання поліпшення умов розвитку дітей, які вже опинились в скрутному становищі, а також запобігання поширенню цього явища в суспільстві.

В Україні спостерігається стрімке збільшення кількості дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, що відбувається на фоні зменшення загальної чисельності дитячого населення. На початок 2007 р. кількість дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за даними Державного комітету статистики, становить 97,8 тис. осіб, 1995 р. — 52,4 тис [5, 5].

Однією з суттєвих причин зростання кількості дітей, позбавлених батьківського піклування, є зубожіння українських родин

Особливо це стосується сімей з дітьми: у 2006 році серед родин із двома дітьми 40% жили за межею бідності, із трьома дітьми і більше — 64%.

Згідно з результатами соціологічного опитування населення, проведеного Державним інститутом проблем сімї та молоді у 2006 p. , найбільш суттєві причини зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в першу чергу пов'язані з внутрішньоособистісними процесами: зростанням алкоголізації населення України (58%), низьким рівнем матеріального забезпечення сімей з дітьми (56%), безвідповідальним ставленням батьків до виконання своїх обов'язків стосовно дітей (56%), зловживання з боку батьків наркотичними засобами (52%) [6, 26].

Щодо державної політики сімей з дітьми, позбавленими батьківської опіки, спостерігаємо її незадовільний рівень, відсутність дієвих програм роботи і, як наслідок, зростання соціального сирітства. Ще одним фактором відмови батьків від виховання власних дітей є зниження рівня моральності населення України, зниження традиційних цінностей сім'ї (38%). Істотними визначаються також злочинна діяльність батьків (30%), агресивна поведінка батьків (25%), брутальне та жорстоке поводження з дітьми, що становить загрозу дитячому життю та здоров'ю (25%), збільшення рівня смертності населення (25%), психічні захворювання (22%) [5, 6-7].

Сирітство — соціальне явище, зумовлене наявністю у суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишились без батьківського піклування в наслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх в установленому порядку недієздатними.

Соціальне сирітство — соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітньої дитини. Соціальні сироти - це особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин зостались сиротами при живих батьках. До них належать і безпритульні та бездоглядні діти, тобто діти вулиці. За визначенням ЮНІСЕФ (Дитячого фонду ООН) діти вулиці це: діти, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах (покинутих будівлях тощо ) або не мають взагалі постійного пристановища і кожен день ночують будь-де; їхніми першочерговими потребами є фізіологічне

вживання і пошук житла; діти, які підтримують контакт із сім'єю, але через бідність, перенаселеність, різні види експлуатації та зловживань стосовно до них проводять більшу частину

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні