Соціальні технології як частина соціальних стосунків

технологічну модель, що узагальнює, в жодному разі не можна вважати «прокрустовим ложем» або інтерпретувати як кантівський імператив. її значення швидше методологічне, ніж безпосередньо практичне: вона накреслює лише в загальному плані, як організувати і зробити ефективною соціальну діяльність. Практичне створення такої технології можливе, бо кожний конкретний вид діяльності втілює в собі її всеохопні, універсальні ознаки і може бути пояснений лише на їхній основі.

Справді, наукова розробка технології соціальної діяльності можлива лише з урахуванням своєрідності форм, рівнів найрізноманітніших детермінаційних зв'язків і взаємин, соціальної сутності і природи об'єктів, які формуються, що, передусім, і визначає саму організацію діяльності людини.

Щоб діяльність дістала право називатися технологією, вона мусила бути свідомо і планомірно «розчленована» на елементи, що реалізуються у певній послідовності. Водночас можна вирізнити декілька процедур:

1) визначення мети, реалізованої внаслідок застосування даної технології;

2) побудова системи критеріїв для вибору можливих варіантів;

3) позначення кола можливих варіантів;

4) вибір оптимального варіанта;

5) впровадження обраного варіанта.

М. Марков пропонує розглядати технологію соціальної діяльності у двох аспектах: «як систему знань про організацію діяльності, пов'язану з виконанням етапів, операцій, методів, дій і т. ін. з формування суспільних явищ, і як технологізацію цих знань у процесі діяльності, яка виражається в трудових діях людей, що відповідають вимогам конкретних, специфічних соціальних структур».

В

Афанасьев, зазначаючи, що соціальна технологія є специфічним посередником між процесами, що проходять об'єктивно, і суб'єктивною діяльністю людей, органічно пов'язує її з соціальним управлінням, в якому їй належить «своє місце», — забезпечення дії всього механізму соціального управління. Інакше кажучи, в ній реалізується «переведення об'єктивних законів у механізм соціального управління, тобто «переклад» абстрактної мови науки, що відображає об'єктивні закони розвитку суспільства, на конкретну мову рішень, нормативів, розпоряджень, які регламентують, стимулюють людей на найкращі досягнення поставлених цілей».

Таким чином, у процесі усталеного розвитку суспільства слід добиватися ефективної віддачі всього комплексу: структури, функцій, технологій. Тим часом на практиці докладно і всебічно описано тільки два перші компоненти; що стосується технології, то вона ще не проявилася належним чином. Тому при розробці кожної соціально-економічної проблеми слід продовжувати діяльність з проектування і впровадження науково обгрунтованих технологій управління. Тільки при виконанні цієї умови реформи відповідатимуть своїм цільовим функціям, а їх механізми діятимуть високоефективно.

Розробка технології соціальної діяльності передбачає всебічне знання структури людської діяльності, яку, як показує науковий аналіз, правомірно розглядати в діалектичній єдності двох сторін: об'єктивної і суб'єктивної. Суб'єктивна представлена дією природних органів людини, прийомами праці; об'єктивна (предметна) — це сукупність об'єктів і їхніх взаємодій, що складаються під час того або іншого діяльнісного акту.

Дуже важливо знати особливості і основні закономірності розвитку людської діяльності: як втягуваних у тривалий процес об'єктів, їх специфіки, закономірностей розвитку, так і найефективніших трудових прийомів, форм, методів, способів, засобів, потрібних для досягнення поставленої мети.

Отже, можна з повним правом зробити висновок, що й суб'єктивна сторона стає предметом соціальної технології, іншими словами, ця технологія виражає «переведення» суб'єктивної сторони людської діяльності на наукову основу.

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні