Соціально-економічні зміни у підросійській україні у другій половині XIX ст.

увагу з селян на промислове робітництво. Однак робітники промислових підприємств України були далекі від того класичного образу пролетаріату, який можна знайти у працях Карла Маркса. Мало хто з них працював у промисловості постійно; більшість з них наймалося ради того, щоб допомогти своїй родині виплатити податки та викуп за землю або докупити трохи землі. Характерною рисою їхньої свідомості був поєднання міських і сільських елементів. Але робітничий клас був неодноцільним і в іншому сенсі – у сенсі збереження надзвичайно стійких реґіональних та етнічних поділів. Промислові центри в Україні, включно з найбільшим серед них – Донецьким басейном – не були тим плавильним котлом, який, як сподівалися російські соціал-демократи включно з Леніним, перетворить “відсталих” українських і російських селян у вільний від національних упереджень промисловий пролетаріат. Швидше навпаки – як показують найновіші дослідження, саме промислові робітники, переважно вихідці з Росії, були відповідальні за хвилі масових антиєврейських погромів, які прокотилася українськими губерніями уу 1881-1882і 1903-1906 рр.
ua/monogryc_r2. htm#_ftn1">[1]

Зміни у політичному і господарському житті Російської імперії у пореформенні десятиліття привели до швидкого зростання числа інтеліґенції. Як правило, вона не могла знайти повноцінного застосування своїх інтелектуальних сил у громадському житті та державній службі. З іншого боку, освіта й західноєвропейський стиль життя відчужували інтеліґентів від простого народу. Зізольована як від держави “зверху”, так і від селянства “знизу”, інтеліґенція переживала постійну кризу ідентичності щодо свого місця у суспільстві. Вона була переконаною у тому, що потрібно покласти край соціальній несправедливості, відсталості та іншим непривабливим рисам російського самодержавства, але їй бракувало соціальної сили для здійснення своїх ідеалів. Багато інтеліґентів знаходили розв’язку у створенні опозиційних – народницьких, ліберальних, марксистських рухів – рухів, покликаних трансформувати й модернізувати Російську імперію.

Становище української інтеліґенції було ще драматичнішим. Українці, що прагнули дістати доступ до середньої і вищої освіти, вільно чи невільно підпадали під вплив російської мови і культури. Засимілювавшись, вони ще глибше відчували своє відчуження від українського народу, ставши йому чужим не лише соціально, але й національно. Ті ж з них, які зберегли свою національну ідентичність, почували себе чужаками у культурному світі, майже повністю здомінованому російськими впливами.

Для українських інтеліґентів виходом з цієї кризи була ідея національної незалежності. Програма національного руху, відповідно сформульована, передбачала боротьбу за права всієї нації, тим самим зближуючи інтеліґенцію і народ. Інтеліґенти знаходили застосування своїй незужитій енергії у керівництві цим рухом, а у випадку його перемоги й досягнення української політичної автономії чи повної самостійності могли сподіватися на зростання своєї політичної і культурної ролі у новій Україні.

 

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні