Соціально-педагогічна діяльність у дошкільних навчально-виховних закладах

"навчання" батьків відчуттю радощів від спілкування з дитиною, усвідомленню сутності батьківського щастя. Це можливо через "відкриття" спеціалістами Центру кожній матері унікальної індивідуальності ії дитини, ії нахилів, тому робота будується за законами активної взаємодії з дітьми. Малюки грають з водою та піском; "купаються" у сухому басейні посеред кольорових гумових кульок і катаються на кулях, заввишки за їх зріст; скочуються з гірок; малюють фарбами на спеціальній кольоровій панелі, ліплять, конструюють, моделюють "хатинки" з геометричних фігур великого розміру, "працюють" за спеціальними дидактичними столиками, складаючи вежі, піраміди з кілець, кольорових ковпаків. Мами присутні на заняттях, вони навчаються мистецтву виховання дітей, спілкування з ними.

Звісно, що такі фахівці як дошкільні соціальні педагоги потрібні у традиційних дитячих садках та у нетрадиційних всіляких Центрах, і у перспективі має вестися розмова про взаємодію і координацію роботи дошкільних соціальних педагогів у різноманітних дошкільних закладах, так би мовити по горизонталі. Згодні з поглядом С. Болтівця, посада соціального педагога дошкільного закладу освіти, а отже - професійна спеціалізація в галузі дошкільного дитинства-не потребує зміни спеціальності "дошкільне виховання". Можливе ступеневе поєднання спеціальностей: педагогічний працівник може мати фах "дошкільне виховання" за освітньо-кваліфікаційним рівнем "молодший спеціаліст" і фах "соціальна педагогіка" за освітньо-кваліфікаційним рівнем "спеціаліст, магістр"

Таким чином, для нормального соціального розвитку дитини, закладення підвалин її духовності, необхідне і сімейне, і суспільне дошкільне виховання, які разом складають найважливіший з періодів соціального виховання нової генерації будь-якої країни—дошкільне соціальне виховання

Проте в кожній державі є діти, які залишилися без природних сімейних стосунків, без батьківської опіки, тим самим для них стає неможливим засвоєння на підсвідомому рівні сімейної культури (цінностей мікрогрупи), яка є проявом конкретного суспільства, визначених соціальних груп (етнічних, релігійних, політичних тощо). Лише суспільного дошкільного виховання, організованого традиційно (як і для сімейних дітей, але цілодобово) недостатньо, оскільки воно не вирішує проблем сімейної соціалізації "державних дітей", тобто дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Про це свідчить досвід деяких харківських родин, діти яких протягом трьох поколінь виховувалися державою в дитячих закладах, вертатися додому, народжували дітей, тепер вже їх позбавляли батьківських прав, дітей передавали в дитячі заклади, і все повторювалося знову.

Отже, в будинках малюків, в дитячих будинках, з існуючою системою виховання, важко виховати риси особистості, необхідні для сімейного життя, для усвідомленого батьківства, тому суспільство і зокрема соціальні педагоги мають штучно створювати умови мікрогрупових стосунків цих дітей з дорослими, при яких дитина зможе почати засвоювати на рівні підсвідомості і сімейні соціальні цінності. І якщо батьки мають право на вибір: використовувати чи ні дитячий заклад у вихованні своїх дітей, то суспільство не має вибору, воно повинно створити умови хоча б ерзац-сім'ї для покинутих батьками малюків, інакше соціальні проблеми з цими дітьми, з їхніми дітьми будуть зростати. За кордоном функції штучної родини виконують форстерні (тимчасовий догляд, догляд протягом дитинства, усиновлення) сім'ї, там розроблено для них ґрунтовну законодавчу базу, існує ретельний відбір бажаючих стати такою сім'єю та контроль за їх діяльністю.

В нашій країні - це інституція усиновлення, дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї. Законодавча база стосовно останніх двох форм тільки формується і тому має багато недоліків. Крім того, суспільство І

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні