Соціологія освіти
• Принцип елітарності набуває нового змісту, що пов'язане як з якісним відбором учнів за рівнем їх здібностей і таланту, так і з диверсифікацією формалізованих інститутів, що становлять структуру системи освіти.
• Принцип формування "вільного освітнього середовища" закладає поширення демократичних можливостей вибору форм, засобів, рівнів та напрямів у навчанні.
Разом з тим, сучасні соціологи (А. Печчеї, Ф. Кумбас та ін. ) звертають увагу на перебіг в останній чверті XX ст. глобальної кризи освіти і прагнуть виявити основні шляхи її подолання. Вказується, зокрема, *на такі ознаки цієї кризи; зростання "функціональної неосвіченості", зростання розриву між освітою та культурою, відставання освіти від науки, збереження дисфункцій сучасних освітянських систем, послаблення впливу освіти на соціалізацію молоді та ін. Слід відмітити, що й Україна не запобігла освітянській кризі, наслідуючи як набутки й досягнення, так й невирішені проблеми й суперечності радянської системи навчання і виховання.
Освітянська криза у нашій державі була зумовлена не тільки глобальними, а й деякими національними факторами:
• крахом головних принципів та догм радянської освіти, спричинений падінням минулої політико-ідеологічної системи;
• одержавленням та бюрократизацією освітянської системи; викривленням цілеспрямованості та соціальних функцій школи;
• залишковим принципом фінансування освіти і культури;
• відсутністю нових моделей освіти, наукової та формальної альтернативи;
• соціальним та етичним розривом між викладацьким корпусом, студентами та учнями;
• зниженням соціального престижу освіченості й інтелекту у кризовому соціумі, яким залишається українське суспільство.
Спроби подолання глибокої кризи освіти в нашій державі сконцентровані у Державній національній програмі "Україна XXI століття: стратегія освіти" (1993 p. ), що визначила інноваційні цілі, напрями й антикризові завдання реформи національної освіти на найближче десятиріччя
Серед загальних тенденцій, що характеризують вихід освіти Із кризи, спеціалісти називають такі:
1. Демократизація всієї змістовної системи навчання і виховання та інституційної структури освіти шляхом залучення до загальнолюдських цінностей та дійсна реалізація прав особистості.
2. Структурна реформація: демонополізація та роздержавлення монопольних систем освіти; формування альтернативного (позабюджетного) . сектора та
передумов "вільного освітянського середовища "; диверсифікація (вертикальна та горизонтальна) освітніх систем.
3. Прагнення змістовно оновити освіту підвищенням фундаменталізації, гуманізації та гуманітаризації, посиленням екологічного й психологічного компонента в освіті, впровадженням комплексної інформації.
4. Використання провідних, найновітніших технологій навчання, що насамперед розвивають методологію пізнання, саморефлексію та мотивують подальше і поглиблене навчання.
5. Інтеграція та глобалізація освіти як на національному, так і на світовому рівні. Збільшується міжнародна освітня мобільність, йдеться про сумісність різних форм і систем навчання, що гарантує, з одного боку, його спадкоємність, а з