Сонати Д.Скарлатті. Проблеми інтерпретації стилю

Сонати Д. Скарлатті. Проблеми інтерпретації стилю

У розвитку музичного мистецтва ХVІІ – ХVІІІ ст. роль Італії дуже велика. Поява наприкінці епохи Відродження опери, кристалізація у другій половині ХVІІ ст. у ансамблевій і скрипковій літературі концерту та сонати (у її «старовинному», «до класичному» вигляді), зародження у перших десятиліттях ХVІІІ ст. опери буфф – всі ці важливі завоювання музичного мистецтва виникли на італійському грунті.

Як явище нової буржуазної культури виступає і клавесинна школа ХVІІІ ст. Розвиток її пов'язаний з іменами Доменіко Скарлатті, Франческо Дур анте та інших клавесиністів. Твори цих композиторів мають родинні стильові риси, але масштаби дарування цих авторів досить відмінні. У історичній перспективі італійські сучасники та однодумці Д. Скарлатті здаються не більш як «історичним обрамленням» його творчості.

Пов’язана з італійськими та іспанськими народними джерелами, музика багатьох творів Д. Скарлатті насичена сонцем, радісним сприйняттям життя. В ній багато світлого гумору, який не має іронії. При всій своїй «заповзятості» вона сповнена великим душевним теплом.

Важлива частина творчої спадщини Скарлатті – клавірні сонати. Він писав ці твори на протязі усього життя. Перший їх збірник був виданий у 1738 році.

Сонати Д. Скарлатті увібрали в себе багато з того, що було у інструментальній музиці початку ХVІІІ ст

та внесли до неї сміливе нове віяння.

Багаті віртуозними знахідками, які з’являються ніби експромтом, твори Скарлатті були підготовлені творами імпровізаційно-прелюдійного типу композиторів італійської органно-клавірної школи попереднього періоду. На їх спорідненість вказують і наявність у творах великого клавесиніста поліфонічних моментів: імітацій, канонів та інших. Багато п’єс тяжіють до поліфонії та близькі по жанру до бахівських інтенцій чи прелюдій з «ДТК». Серед сонат Скарлатті є поліфонічні твори у справжньому розумінні слова, наприклад, так звана «Котяча фуга». Темою її ніби сприяли звуки, які виникли від того, що кішка пройшлася по клавішам.

Віртуозні риси сонат Скарлатті пов’язані з педагогічним призначенням цих творів. Сам автор об’єднав видані їм сонати назвою «Вправи» («Essercizi»), та, як свідчить передмова, бачив у них засіб для надбання впевненості при грі на клавічембало. Органічно поєднуючи технічні завдання з високохудожнім змістом, ці твори належать до найбільш ранніх зразків так званого художнього етюду. Над деякими з своїх сонат Скарлатті проставляв назву Fuga, Pastorale, Capriccio, Minuetto, Gavota, Giga. Жанрова основа скарлаттівських сонат досить різноманітна.

Є п’єси з яскраво вираженим вокальним початком, які ведуть походження від арій lamento. У повільних частинах не багатьох сонат сюїтного типу можна часто впізнати алеманду чи сарабанду.

Ім’я Скарлатті, як відомо, пов’язане з історичним процесом становленя сонатної форми. Про неї можна казати лише у зв’язку з тими п’єсами, які, як мінімум, відрізняються тоніко-домінантовою побудовою першої частини та протилежними (D-T) у другій. Однак у Скарлатті при таких тональних співвідношеннях часто нема ще досить сформованого контрасту партій. Його п’єси досить міцно пов’язані з однотемними формами. Іноді кількість тем важко встановити з повною точністю. Усе ж таки у найбільш поширених для Скарлатті типу сонат, де сфери основних партій можна розмежувати, у головній партії, напевно, особливо ясно відчувається зв'язок з поліфонією: імітація теми у вигляді початкового імпульсу, а потім вільне розгортання. Сфера побічної партії (чи – якщо вона є – зв’язуючо-побічної) найбільш нестійка. Стійкість

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні