Сонет в літературі епохи доби Відродження
Зміст
Вступ
Розділ І. Історія виникнення та розвитку сонету як жанру
Розділ ІІ. Сонет в літературі епохи Відродження
2. 1. Жанр сонету в творчості Франческо Петрарки
2. 2. Новаторство Шекспіра в жанрі сонету
Висновки
Список літератури
Додатки
Вступ
Відродження, чи Ренесанс (від фр. renaitre відроджуватися), одна із найяскравіших епох у розвитку європейської культури, що охоплює майже три сторіччя із середини XIV ст. до перших десятиліть XVII ст. Для культури Відродження характерно світське сприйняття й осмислення світу, утвердження цінності земного буття, величі розуму і творчих здібностей людини, достоїнства особистості.
Неперевершеними майстрами сонету доби Відродження були Франческо Петрарка та Вільям Шекспір. Тому метою даної роботи є дослідити жанр сонету, його еволюцію в літературі епохи Відродження.
Згідно з визначеною метою ставляться наступні завдання:
1) з’ясувати особливості сонету як жанру;
2) проаналізувати сонети Петрарки з точки зору їх форми та змісту;
3) розкрити своєрідність сонетів.
Матеріалом даного дослідження є сонети:
1) Франческо Петрарки;
2) Вільяма Шекспіра.
Об’єктом даної роботи виступають сонети епохи Відродження.
Предметом роботи є розвиток жанру сонету у творчості Петрарки та Шекспіра.
Розділ І
За визначенням літературознавчого словника-довідника, сонет – ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів з перехресним римуванням та двох тривіршів тернарного римування за основною схемою (абаб, абаб, ввд, еде і т. п. ), хоч можливі інші варіанти (абаб абаб вде вде чи абаб абаб ввд еде і т. п. )
Історія сонету налічує майже 800 років. Є кілька версій його походження, за найбільш поширеною, цей жанр народився в Сицилії при дворі короля Фрідріха ІІ (1215 – 1250). За іншими теоріями, уперше він з’явився у французькій провінції Прованс, а вже звідти був перенесений трубадурами до Сицилії. Прихильники третьої версії батьківщиною сонета називають Італію. Проте, на думку Качуровського, саме сицилійська теорія найбільш вірогідна: сонет походить від поєднання 2 страмботто з 8 та 6 рядків – жанру народної пісні, де вірші римуються через один (ab, ab…).
Перші сонети, датовані 1220 р. , належать Джакомо де Лентіні, придворному нотареві Фрідріха ІІ. З часом вірші цієї форми поширюються в різних італійських містах. У ХІІІ ст. сонет стає літературною модою, розквітнувши у творчості поетів „нового солодкого стилю”, найвідоміші з яких – Гвідо Кавальканті та Чіно да Пістойя. У формі сонета пишуть любовні послання, висловлюють філософські та мистецькі погляди (трактати Леонардо да Вінчі), листуються друзі (Кавальканті й Данте). Підсумком розвитку середньовічного сонету була книга Данте Аліг’єрі „Нове життя” (1292).
Перша спроба теоретичного осмислення цього жанру, намагання виділити його особливості зроблено у трактаті падуанського юриста й літератора А. да Темпо