Сонет в літературі епохи доби Відродження

тощо. З 20-х років ХІХ ст. сонет стає в Росії одним з улюблених жанрів, причиною цього були величезний вплив і популярність творчості Міцкевича.

Чудові зразки російського сонета створили Антон Дельвіг, Дмитро Веневітінов, Микола Язиков, Євген Баратинський. Вільгельм Кюхельбекер. І хоча Олександру Пушкіну належать 3 твори цього жанру, проте серед них – відомий „Сонет о сонете”, що віддзеркалює історію сонетярства від італійця Данте до сучасника поета Дельвіга.

Пора розквіту настала на початку ХХ ст. у творчості поетів „срібного віку”: Інокентія Анненського, В’ячеслава Іванова, Валерія Брюсова, Івана Буніна та ін. Максиміліан Волошин написав 66 сонетів, що складає четверту частину його художньої спадщини, Костянтин Бальмонт у книзі „Сонеты солнца, меда и луны” (1917) помістив 255 віршів, Ігор Северянін створив оригінальну збірку „Медальоны. Сонеты и вариации о поэтах, писателях и композиторах” – 100 творів.

Намагаючись осмислити причини такого захоплення сонетом на початку ХХ ст. , Микола Гумільов висунув припущення: „Любов до сонета запалюється або в епоху відродження поезії, або навпаки в епоху її занепаду. У першому випадку у тісній формі сонета знаходяться нові можливості, то вар’юється його метр, то змінюється чергування рим, у другому – відшукується складніша, непіддатлива і в той же час найбільш типова форма сонета, яка й набуває форми канону. ”

Чудовим сонетярем і теоретиком жанру був Леонід Гроссман. У статті „Поетика російського сонета” дослідив його художню специфіку, а в збірці „На полях Пушкіна” дав стислий нарис історії від В. Тредіаковського до М. Волошина.

У 20-ті роки ХХ ст. до сонета звертаються Анна Ахматова, Едуард Багрицький, Микола Ушаков, Павло Васильєв та ін. За прикладом В. Брюсова та К. Бальмонт, Ігор Сельвінський пише шість вінків сонетів і поему „Рись” (з двох пов’язаних сюжетом вінків).

Але після такого буму, у 30-ті роки, для сонета настають некращі часи: його відкидають, оголошують застарілим, незрозумілим для читача

У поезії домінують некласичні віршові розміри. Проте сонет продовжував жити навіть у часи воєнного лихоліття.

У кінці 40-х років подією в російському сонетярства стали переклади шекспірівських сонетів, зроблені Самуїлом Маршаком 1949 р.

З кінця 50-х – початку 60-х років, у період відлиги. Відбувається відродження сонета: до нього знову повертаються поети старшого покоління, із захопленням експериментують початківці. Створюються цілі цикли сонетів, наприклад, „Вірші” Сергія Городецького, „Душа речей” Новелли Матвєєвої. Популярним стає такий складний жанр, як вінок сонетів.

У 70-80-ті роки випробовують свої сили у складній строфі такі поети, як А. Парпара, С. Кірсанов, М. Шаповалов, Ю. Лінник. А. Вознесенський перекладає шедеври кращих сонетярів світового письменства: В. Шекспіра. П. Ронсара, Я. Коллара.

Таким чином, сонет протягом багатьох віків приваблював митців усіх країн та народів. Змінювалися часи; народжувались, розквітали і зникали літературні жанри, строфи й розміри, та лише сонет пройшов від середньовіччя через Ренесанс аж до сучасності.

 

Розділ ІІ. Сонет в літературі епохи Відродження

2. 1. Жанр сонету в творчості Петрарки

Епоха Ренесансу в свідомості наших сучасників зазвичай асоціюється з іменами Леонардо да Вінчі, Рафаеля,

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні