Спеціальні місії у сучасній дипломатичній практиці

План

Вступ

1. Основні етапи розвитку інституту спеціальних місій

2. Поняття спеціальних дипломатичних місій

3. Міжнародно-правові основи організації та діяльності спеціальних місій

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Незважаючи на те, що в сучасних умовах центр, дипломатичної діяльності змістився в бік постійних дипломатичних представництв, така форма дипломатії, як спеціальні дипломатичні місії, що є одним з найстаріших інститутів дипломатичного права, продовжує відігравати важливу роль у реалізації суб'єктами міжнародного права свого права на участь у міжнародному спілкуванні. Завдяки гнучкості та мобільності вони не лише доповнюють діяльність постійних дипломатичних представництв, але й іноді вдало заміщу­ють їх. В умовах невизнання або відсутності дипломатич­них чи консульських відносин та в періоди особливого заго­стрення взаємовідносин між державами така форма дипло­матії фактично стає найбільш ефективним та єдиним можливим засобом підтримки контактів між державами.

Інститут спеціальних місій розвинувся головним чином після Другої світової війни. Це було зумовлено значним розширенням міжнародних відносин між державами, поглибленням взаємних інтересів, стабільним розвитком засобів зв'язку, транспорту та ін. Підтвердженням цього є велика кількість спеціальних місій, що направляються і приймаються, починаючи від глав держав, глав урядів, міністрів закордонних справ та інших членів уряду, представників генерального штабу міністерства оборони і закінчуючи місіями нижчого рангу, котрі направляються з різноманітних важливих для держави питань (укладення тексту договору, участь у протокольно-церемоніальних заходах тощо).

Конвенція про спеціальні місії 1969 р. визначає такого роду місію як тимчасове представництво держави, яке направляється однією державою до іншої за узгодженням з останньою для вирішення особливо важливих питань або для виконання спеціального завдання

Діяльність таких місій називають дипломатією ad hoc. За постійними посольствами зберігається повсякденне обслуго­вування офіційних зносин. У вирішенні інших питань клю­чова роль відводиться спеціальним місіям.

1. Основні етапи розвитку інституту спеціальних місій

Історичні джерела стародавніх часів містять широку інформацію, яка стосується розвитку дипломатії в різних формах її прояву.

Найдавнішою документальною згадкою стосовно діяль­ності спеціальних місій, що дійшла до наших днів, є до­говір між двома месопотамськими містами-державами Ла-гаш та Умма, датований 100 роком до Р. X.

У процесі становлення та подальшого розвитку рабо­власницьких держав і розширення зовнішніх зв’язків між ними функції дипломатії значно розширюються та вдоско­налюються, що, своєю чергою, дає поштовх до подальшої еволюції інституту спеціальних дипломатичних місій. Це стосується, передусім, держав античного світу з більш роз­винутим рабовласницьким ладом, пов’язаних між собою близькістю географічного положення, спільністю моралі, культури та релігійними віруваннями. В окремі періоди зносини у цих міжнародних групах могли бути настільки інтенсивні, що відбувався регулярний обмін спеціальними дипломатичними місіями, який наближався до системи постійних дипломатичних представництв. Спеціальні місії в цей час мали епізодичний характер, перед ними стави­лись конкретні завдання, але вони не мали на меті підтри­мання загальних тривалих дипломатичних зносин між дер­жавами, оскільки сфера їх діяльності залишалася ще досить вузькою, а членський склад не завжди був чітко визначений.

У Середні віки виникають якісно нові умови державного

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні