Спілкування і діяльність

Спілкування і діяльність

 Проте при будь-якому підході принциповим є питання про зв'язок спілкування з діяльністю. У ряді психологічних концепцій існує тенденція до зіставлення спілкування і діяльності. Так, наприклад, до такої постановки проблеми кінець кінцем прийшов Е. Дюркгейм, коли, полемізуючи з Г. Тардом, він звертав особливу увагу не на динаміку суспільних явищ, а на їх статику. Суспільство виглядало у нього не як динамічна система груп, що діяли, і індивідів, але як сукупність форм спілкування, що знаходяться в статиці. Чинник спілкування в детерміації поведінки був підкреслений, але при цьому була недооцінена роль передосвітньої діяльності: сам суспільний процес зводився до процесу духовного мовного спілкування. Це дало підставу А. Н. Леонтьеву відмітити, що при такому підході індивід з'являється швидше, «як що спілкується, чим суспільна істота, що практично діє».

На противагу цьому у вітчизняній психології приймається ідея єдності спілкування і діяльності. Такий вивід логічно витікає з розуміння спілкування як реальності людських відносин, що передбачає, що будь-які форми спілкування включені в специфічні форми спільної діяльності: люди не просто спілкуються в процесі виконання ними різних функцій, але вони завжди спілкуються в деякій діяльності, «з приводу» її. Таким чином, спілкується завжди діяльна людина: його діяльність неминуче перетинається з діяльністю інших людей. Але саме це пересічення діяльностей і створює певні стосунки діяльної людини не лише до предмету своєї діяльності, але і до інших людей

Саме спілкування формує спільність індивідів, що виконують спільну діяльність. Таким чином, факт зв'язку спілкування з діяльністю констатується так чи інакше всіма дослідниками.

Проте характер цього зв'язку розуміється по-різному. Інколи діяльність і спілкування розглядаються не як паралельно існуючі взаємозв'язані процеси, а як дві сторони соціального буття людини; його способу життя. У інших випадках спілкування розуміється як певна сторона діяльності: воно включене в будь-яку діяльність, є її елемент, тоді як саму діяльність можна розглядати як умова спілкування. Нарешті, спілкування можна інтерпретувати як особливий вид діяльності. Усередині цієї точки зору виділяються два її різновиди: у одній з них спілкування розуміється як комунікативна діяльність, або діяльність спілкування, виступаюча самостійно на визначеному етапі онтогенезу, наприклад, у дошкільників і особливо в підлітковому віці. У іншій — спілкування в загальному плані розуміється як один з видів діяльності (мається на увазі перш за все мовна діяльність), і відносно її відшукуються всі елементи, властиві діяльності взагалі: дії, операції, мотиви і ін. .

Навряд чи дуже істотно з'ясовувати достоїнства і порівняльні недоліки кожній з цих точок зору: жодна з них не заперечує найголовнішого — безперечному зв'язку між діяльністю і спілкуванням, всі визнають недопустимість їх відриву один від одного при аналізі. Тим більше що розбіжність позицій набагато більш вочевидь на рівні теоретичного і загально методологічного аналізу. Що стосується експериментальної практики, то в ній у всіх дослідників значно більше загального, чим різного. Цим загальним і є визнання факту єдності спілкування і діяльності і спроби зафіксувати цю єдність. На наш погляд, доцільне найбільш широке розуміння зв'язку діяльності і спілкування, коли спілкування розглядається і як сторона спільної діяльності (оскільки сама діяльність не лише праця, але і спілкування в процесі праці), і як її своєрідний дериват. Таке широке розуміння зв'язку спілкування і діяльності відповідає широкому ж розумінню самого

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні