Сполучник - службова частина мови

словникового фонду мови.

 

2. Характеристика сполучників за походженням і морфологічним складом

У давньоукраїнській мові існувала порівняно  незначна кількість сполучників, але вже тоді їх розподіляли на первинні і вторинні.

Творення первинних, або непохідних, сполучників з інших частин мови затемнене, вони повністю позбавлені предметного значення і здавна відомі лише як сполучники. Тільки поглиблене вивчення етимології первинних сполучників на основі порівняльно-історичних даних дозволяє встановити генетичний зв’язок їх з іншими частинами мови (але, що).  

У сучасній українській літературній мові первинними є сполучники  і, а, бо, ні, та, чи та деякі інші. Вони не членуються на морфеми, є простими за будовою. Група простих сполучників невелика і об’єднує найдавніші за походженням одиниці. Наприклад: Замовк неборака, сиротами кинув І гори, і  море, де перше витав (Шевч. ).

Вторинні, або похідні, – це сполучники, що утворилися різними способами від інших частин мови. За морфологічною будовою вони поділяються на складні і складені.

Складні сполучники виникли внаслідок поєднання двох частин мови – найчастіше займенників або прислівників із частками або прийменниками: щоб=що (займенник) + б (частка), якби = як (прислівник) + би (частка), якже = як (прислівник) + же (частка), зате = за (прийменник) +те (займенник), проте = про (прийменник) + те (займенник), якщо = як (прислівник) + що (займенник): Вам не бути вихователем, якщо у вас будуть нескінченні конфлікти з дітьми (Сух. ).

Складені сполучники утворилися шляхом поєднання кількох слів. Найчастіше поєднуються відмінкові форми займенника той або інших повнозначних слів із сполучниками що, щоб, прийменниками або прислівником як:  тому що, через те що, для того щоб, задля того щоб, в міру того як, після того як, до того як, у силу того як, тоді як, тим часом як, незважаючи на те що, дарма що та ін. : І минуле було прожите для того, щоб ствердити майбутнє (Ст. ).

Частина вторинних сполучників є наслідком кон’юнкціоналізації (перехід у сполучник)

У сполучники можуть переходити іменники (раз, правда), прислівники (ледве, скоро, поки, доки), дієслова (часом деформовані) (мов, немов, хоч, будь), частки (хай, нехай, аж, бо, ніби): Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди; поки сонце з неба сяє,  тебе не забудуть (Шевч. ).

Первинні сполучники, як і первинні прийменники, здебільшого полісементичні. Коло тих відношень, які вони виражають, досить велике. Вторинні сполучники частіше однозначні. Наприклад: Спочиваєш ти, наш батьку, тихо в домовині, Та збудила твоя пісня думки на Вкраїні (Л. Укр. ); Запахла осінь в’ялим тютюном та яблуками, та тонким туманом, і свіжі айстри над піском рум’яним зоріють за одчиненим вікном (Рил. ); І знову дорога, і знову сиві жита, і золота печаль соняшників, і зажурені лелеки на степах. . . (Ст. ); Даю тобі цей меч, дарма що ти несильна (Л. Укр. ).

 

3. Групи сполучників за способом уживання

Потреби вираження змісту обумовлюють характер функціонування сполучників. За способом уживання в реченні сполучники поділяються на одиничні, повторювані та парні.

Одиничний сполучник виступає в реченні як засіб вираження замкненості однорідного ряду або складної структури. Наприклад: Краще синиця в

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні