Сполучник - службова частина мови

на залежність підрядної частини з об'єктною функцією від дієслівного присудка головної частини. Наприклад: Це означає, що праця повинна полонити серце, перетворитися на творчість, оточену ореолом краси, гордості, особистої гідності (Сух. ).

На думку М. Я. Плющ, усі підрядні сполучники поділяються на два розряди – з’ясувальні й обставинні, а останні, у свою чергу, – на сполучники часу, мети, умови, допустовості, способу дії, порівняння, причини, міри і ступеня, наслідку. 1

Деякі науковці виділяють ще пояснювальні сполучники, що пов’язують два залежних компоненти, другий з яких конкретизує зміст першого. Цю функцію виконують сполучники тобто, а саме, як-от, зокрема, цебто, або: Г. Сковорода сам жив так, як учив, тобто зробив своїм ученням не тільки книжки, але й подав практичну науку людині, як жити гармонійно в цьому світі (Шевч. ). Речення з пояснювальними  сполучниками одні вчені зараховують до підрядних, інші – до сурядних, ще інші розглядають як перехідні випадки між сурядністю і підрядністю.

Отже, встановити чітку межу між сурядними і підрядними сполучниками іноді буває важко, бо той чи інший сполучник може вживатись у різних за характером синтаксичних зв’язків конструкціях. Так, сполучник хоч може з’єднувати як частини складнопідрядного речення Хоч руки гризло нам кайдання, але душа не знемогла (Павл. ), так і однорідні члени у простому реченні (Хоч їж, хоч дивись, а щоб ціле було і неголодний був (Нар. тв. ). Щодо першого з наведених прикладів, то М. В

Леонова вважає, що у допустових складнопідрядних реченнях сполучники підрядності “співвідносні з протиставними сполучниками сурядності головної частини”. 1

5. Сполучники і сполучні слова

Крім підрядних сполучників, поєднувати частини складнопідрядного речення можуть і сполучні  слова.   Сполучними словами називаються “займенникові слова, в яких поєднуються властивості самостійних і службових частин мови”. З одного боку, сполучні слова можуть бути членами речення, як повнозначні частини мови, з іншого, виступаючи засобом зв’язку, виконують функцію службової частини мови – сполучника.

У ролі сполучних слів виступають відносні займенники:  хто, що, який, чий, котрий, скільки та займенникові прислівники  на зразок: як, де, коли, відколи, куди, звідки та деякі інші. І займенники, і прислівники можуть сполучатися з частками, наприклад: хто б не, який би не, скільки б не, куди б не, як би не і т. под. , а займенники – також із прийменниками: від чого, до якого, через що і т. ін.

Сполучні слова, вслід за О. О. Потебнею, інколи ще називають сполучниками повної (чистої) відносності.   Чистою відносністю називається такий зв’язок між компонентами складнопідрядного речення, при якому відносний займенник або прислівник у функції сполучника цілком збігається обсягом свого змісту з пояснюваним словом у головній частині. Наприклад: В твоїх очах купаюсь, як в потоці, В якому чиста аж до дна вода (Гал. ).  

Враховуючи традиційний погляд, висвітлений у сучасних шкільних і вузівських навчальних посібниках і підручниках, вважаємо за доцільне все-таки розмежовувати сполучники і сполучні слова.

Основна різниця між сполучниками підрядності і сполучними словами полягає в тому, що останні, з’єднуючи підрядне речення з головним і виражаючи певні семантико-синтаксичні відношення між ними, виступають тим чи іншим членом речення. Так, відносні займенники хто, що, який, чий, котрий, скільки (скільки у

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні