Способи формування вибіркової сукупності
Уявлення про ймовірність подій лежать в основі одного з найвідоміших методів формування вибірки — методу простого ймовірного відбору. Ймовірність — це відношення кількості подій, на які сподіваються, до кількості можливих.
Скажімо загальна чисельність робітників цеху — 1000 осіб; з них 200 — висококваліфіковані, 300 — середньокваліфіковані, 500 — малокваліфіковані. Для опитувань необхідно відібрати 100 осіб, які репрезентуватимуть думку загалу. Що у цьому разі треба робити? Уявимо 1000 кульок, із яких 200 — червоні, 300 — чорні, а 500 — білі. Для забезпечення рівноймовірності відбору кожної кульки їх треба, поклавши в урну, перемішати. Але при цьому можливі варіанти: а) кожну відібрану кульку відкладають, потім беруть іншу і т. д. , тобто йдеться про ймовірно-безповторний відбір; б) вийняту із урни кульку фіксують і знову кладуть до урни для участі у повторному відборі. Це ймовірно-повторювальний вибір. Замість кульок можна використати картки, фішки, жетони тощо.
Серед різновидів простого ймовірного відбору досить поширені такі форми вибірки: вибірка «першого зустрічного»; поштове опитування; метод «снігової кулі». Наприклад, методом опитувань першого зустрічного досить часто користуються журналісти теле- і радіомовлення. Нерідко вдаються до опитувальних листів у періодичних виданнях (поштове опитування). Але цей спосіб формування вибірки недоцільно вважати рівноймовірним
Метод «снігової кулі» використовують тоді, коли потрібно, скажімо, опитати декілька сот представників громадських організацій, а реальна можливість дає змогу проінтерв'ювати лише 10 з них. Тоді пошук інших респондентів можна вести за допомогою цих 10. Припустимо, що кожен з них погодився повідомити додатково двох своїх знайомих, ті ще по двоє і т. д. Таким чином, вже на п'ятому етапі вибіркова сукупність дорівнюватиме: 10+20+40+80+160=310.
Перевага методу простого ймовірного відбору та його різновидів полягає ще й у тому, що він досить простий, тобто не потребує глибокого методологічного аналізу, а також доступний в реалізації. Для формування вибірки цим методом достатньо мати спрощену вихідну попередню інформацію про генеральну сукупність (перелік, список чи опис її основних елементів).
Однак недоліків у цього методу, мабуть, значно більше: успішне його використання можливе тільки для генеральних сукупностей не менше 1000 одиниць; виготовлення ж карток чи куль для масивів із 10, 100 і більше тисяч одиниць ускладнює процедуру і робить її нерентабельною. А зусилля на складання та доопрацювання переліків, списків на великі сукупності здебільшого не виправдовуються отриманням лише формальних ознак вибірки.
Наступним є метод систематичного (механічного) відбору. Суть його полягає у визначенні так званого кроку вибірки. При цьому усі елементи генеральної сукупності зводяться до загального списку (переліку), з нього через рівні інтервали («кроки») відбирають групу респондентів. Крок вибірки розраховують за формулою:
К=М/Н, де К — крок вибірки; М — генеральна сукупність; Н — вибіркова сукупність.
Однією з головних переваг цього методу є досить проста техніка відбору, яка